ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Історія бійця 10 бригади Романа Янка: "У вільний час для школи на Сході виготовив шопку - діти були вражені"

Є люди війни і є люди миру. Люди війни навіть у мирний час у мирній країні шукають собі застосування в силових координатах. Так уже вони скроєні, так заточені. Силовий типаж прочитується в манерах, у судженнях, у поведінці, навіть у рисах обличчя. Людина миру зовсім інакша. В усьому. Раптом у внутрішній простір такої людини вривається війна. Але війна її не може перекроїти. Все, на що здатна війна, – це лише загартувати характер людини миру. Та поглинути її до останку не може. Нерідко героями попередніх наших нарисів про бійців АТО виступали люди війни. Повернувшись до мирного життя, вони зробили вибір на користь війська. Там комфортніше. Там усе стоїть на одній площині. Багато з них підписали контракти з військовою частиною, готові хоч завтра відправитися в гарячу точку. Та героєм цього нарису є людина миру. Нехай вибачає персонаж нашої оповіді Роман Янко ризиковано суб’єктивне про себе визначення – людина миру, однак зі всіх його розповідей саме такий портрет цього чоловіка і вимальовується. ЯК ХУДОЖНИК І БУДІВЕЛЬНИК СТАВ ВОЯКОМ Роман від дитинства виявив у собі художній дар. У школі був першим художником. У зрілі роки проектував будинки, дачі, сам їх по-мистецьки оформлював. Так потрапив до підмосковного містечка Зеленоград, куди хтось з товаришів його зарекомендував для спорудження нестандартного будинку. Виявилося, що хазяїном є відомий російський режисер Володимир Бортко. Режисер тоді якраз здійснював підготовку до фільму "Тарас Бульба", який згодом викликав дуже неоднорідну реакцію публіки. Так цей ось Бортко, оцінивши творчу жилку Романа, запросив його до групи декораторів фільму, а заодно для участі в масових сценах. Так майбутній захисник України два роки – 2010 – 2012 – пропрацював на "Мосфільмі" на обласкавленого російським режимом кіномитця. ("Якби знав, що москаль поверне зброю проти України, – половині тамтешнього товариства пики натовк би. Був би їм справжній Тарас Бульба!" – жартує). Щоправда, Бортко щедро платив з великодержавної скрині. Відтак Роман повернувся додому, а влітку 2015-ого отримав мобілізаційну повістку. Потрапив на Яворівський полігон в артилерію. Навчання проходив на системі залпового вогню "Град БМ-21", як навідник. Після бойової підготовки підрозділи відправилися в зону АТО. 200 бійців, у їхньому складі Романа та ще трьох мобілізованих з Коломиї, прикріпили до 27 Сумської реактивної артилерійської бригади, а конкретно – до системи залпового вогню "Ураган". Артилерія дислокувалася в лісі поблизу селища Богородичне на Донеччині. – Ліс густий і неосяжний, кількасот гектарів. Ворог знав, що наша реактивна артилерія десь тут, але точного квадрату позицій знати не міг. Зрештою, хоч би навіть і знав, то накрити нас вогнем не наважився б, бо в момент летить "отвєтка". А війна "ураганів" здатна перетворити в попелище величезні території довкола. Настільки ще ніхто не збожеволів. Один раз ми вистрелили при визволенні Славінська (Слов’янська). Мали завдання прикрити наступ наших військ. Іншого разу вистрелили помилково, але успішно. Як це було: ми мали знищити ворожу ДРГ, але розвідка дала неправильні координати, і вогневий залп полетів не туди, а... прямо на російський так званий гумконвой. Що також непогано. – Звичайно, ми не нудьгували в лісі біля своєї арти. Часто бували в Богородичному, відновлювали там пошкоджені будівлі та школу. Про школу хочу сказати окремо. Мусите знати, що абсолютна більшість тамтешніх мешканців, серед яких багато біженців з сусідньої Горлівки та інших населених пунктів, зустріли прихід української армії з захватом, я нічого не перебільшую. Першого вересня урочиста лінійка на подвір’ї школи вперше за всі роки незалежності проводилася українською мовою. У цьому зізналася нам директорка. Гімн України звучав, записаний їхнім шкільним хором, хоч була можливість використати широковживані записи у виконанні професійних хорів, або духового оркестру, або співака Олександра Пономарьова. – У вільний час я вирізав з дерева побратимам різні сувеніри, а під Різдво виготовив для місцевої школи шопку з фігурами Святого Сімейства і волхвів. Школярі були вражені, вони нічого подібного не бачили і навіть уявити собі не могли. ДЕМБЕЛЬ З РОМАНТИЧНИМ ПОВОРОТОМ Після демобілізації Роман Янко підписав контракт на військову службу з 10-тою гірсько-штурмовою бригадою, дислокованою в Коломиї. Воєнні будні, тривале перебування на холоді й морозі трохи розгвинтили міцний організм вояка. Довелося "підтягувати гайки" в Коломийському військовому шпиталі. Й гадки не мав, що доля підкине йому цінний подарунок. Медсестра-масажистка Надія зайнялася його рукою, бо дошкуляв йому частий біль у ній. Розговорилися. Чогось потягло двох на відвертість. І за якусь годину, а може й менше, обидвоє ясно зрозуміли, що шукали одне одного багато років і оце знайшли. Роман подарував медсестрі перстень на знак своїх серйозних намірів і привселюдно там-таки, в госпіталі, попросив у неї руку й серце. Надя дала згоду. Ось, що то значить бути людиною миру, а не людиною війни! Андрій МАЛАЩУК Читайте також: Боєць “Сивий”: “Двічі мене виводили на розстріл…”