Кольорові фасади музею Гуцульщини, різнобарвна  Театральна, ратуша, відреставровані церкви, будинки. Інші архітектурні пам’ятки, які відновлювали, ремонтували чи до яких торкались руки майстрів із кооперативу «Зодчий», якому вже за тридцять.  В їхній історії були величезні замовлення, десятки, якщо не сотні, об’єктів по області та й за її межами. А почалось все в 1988 році, коли сімка ентузіастів на чолі із Іваном Озаруком  вирішили створити кооператив.  Перший в Коломиї, що був організований при міському відділі освіти. Адже  саме в той час потрібно було проводити ремонтні роботи в школах, та бракувало організації, котра могла  б офіційно взятись за ці роботи. «Перш за все свою роботу треба любити. Ми скинулись грішми і купили деяких інструментів і так почалось. А великі об’єкти почали робити згодом. Я тут родився, і мені цікаво було, щоб всі ті будинки, архітектурна цінність – вона збереглася. По якості роботи, старались вкласти душу не лише я, а всі, бо фірма без людей – мертва, і люди найцінніше, що у ній є», – каже директор кооперативу «Зодчий» Іван Озарук. Пізніше в  1989 році вони взялись за ремонтні роботи ратуші і площі поруч із церквою св. Архистратига Михаїла. Жінка- будівельник Пані Олені 69,  тут з 1992 року, сама будівельник,  працювала в «Промбуді», пізніше в архітектурі міста, і вже 27 років тут заступником директора. Хоча знає фірму від початків, бо допомагала із документацією ще в 1988 році. «Вже в часи незалежності при міському відділі освіти ми все більше займались ремонтом дитячих садків та шкіл. В 2000-му році місто готувалось до гуцульського фестивалю і саме тоді фірма «Зодчий» займалась кількома проектами водночас. Це і музей Гуцульщини, музей  історії міста Коломиї, цілий ряд будинків на вул. Театральній.  І вже  після 2000-го року нас починають запрошувати на об’єкти по всій Івано-Франківській області.  В Косові ремонтували  райдержадміністрацію, в Снятині і в Болехові - ратушу, в Івано-Франківську – будинок правосуддя і міську бібліотеку. Тоді ще тендерів не було, просто знали про якість робіт, тому зв’язувались із нами і давали нам роботу.  Тепер також працюємо і на тендерній основі», – розповіла нам Олена Наговіцина. Про команду працівників «В той час в нас було від 50 до 100 людей, це з су-підрядниками. Так як ми паралельно могли виконувати кілька проектів – як-от  реконструкцію хірургічного корпусу та онкологічну лікарню. Вже зараз на даний час залишилось близько  15 працівників, і це ті, які вже працюють тут віддавна, хтось по 15, хтось 20 і більше років. В залежності від видів робіт ми також набираємо бригаду,  – продовжує пані  Олена. Фірма спеціалізується на ремонтних роботах – це дахи, фасади, внутрішні роботи, займаються  дерев’яними спорудами, а також  мають ліцензію на реставраційні роботи. Займались реконструкцією  церкви Святого Духа в Рогатині, роботами в Хотинській фортеці. Зараз займаються Благовіщенською церквою в нашому місті, відновлюють та реконструюють її до історичного вигляду. Міжнародна співпраця, відрядження до Берліну і будівельний семінар «Дуже багато навчились ми в 2000 році, тоді ми співпрацювали із німецькою фірмою «Сaparol», яка запропонувала свої матеріали, і ми на базі музею історії міста Коломиї організували семінар, де зібрали всіх будівельників міста і почали розповідати про новизну в фарбуванні. Бо тоді ніхто не працював із шпаклівками, ґрунтівками, переважно  був розчин вапна і все. Також дана німецька фірма запрошувала до себе на семінари, тричі ми відвідували Берлін, сюди в Коломию приїздили їхні технологи. Ми придбали в них кольорувальну машину з пастами, і до сьогодні можемо підібрати фарбу, ідентичну до тих об’єкітв, які робили», - розповідає директор кооперативу Іван Озарук.   Багато їхніх об’єктів занесені до різноманітних каталогів, кращих об’єктів Європи.  Фірма та й самі люди, Іван Озарук, пані Олена мають чимало нагород, серед яких державні премії та ордени за заслуги. Проте вони цим не хваляться. Саме приміщення офісу частково нагадує музей, тут багато картин давніх майстрів нашого краю,  поруч дещо припавши пилом стоїть бандура, в іншому кутку - трембіта, на стінах багато стародавніх ікон, в коридорі світлини старої Коломиї. Із шухляди  пан Озарук витягує пістоль, жартує, що то Дзвінки, коханки Довбуша. Йому 66, він має двох дітей і 2-х внуків і є тим універсальним солдатом. Може виконувати будь-яку роботу починаючи від найпростішого, закінчуючи кропіткими реставраційними роботами і керуванням своєї фірми. На його зношених часом і важкою працею руках красується  масивний  золотий перстень, з коштовним каменем, наче в якогось східного  царя. «Він з Єрусалиму, -  зізнається пан Іван. -  Ми благодійно зробили  фасад в сиротинці святого Миколая, що на вул. Січинського і владика Миколай Сімкайло  відправив нас з пані Оленою разом  із паломниками в поїздку до Єрусалиму.  Там в одному із храмів українською на одній із стін написана молитва «Отче наш» і я  повісив там державний синьо-жовтий стяг.» На їхньому подвір’ї  кооперативу за адресою  вул. Косачівська, 23,   є пасіка, бджоли. Поруч  наче казковий будиночок  з двома лавко-ліжками, під якими по три вулики, це своєрідна ділянка відпочинку. Між робочими є бджоляр Михайло Білак – бригадир столярів. Є альтанка, де в часі іменин, інших свят команда працівників разом проводить час. Та найбільшою гордістю є  каплиця, дерев’яна церква, споруджена за кресленням 16 століття, та музей «арт-ґражда». Спочатку будували каплицю. Із прибутків фірми рік за роком. «В 2000-му  році в нашого тодішнього губернатора Михайла Вишиванюка була мрія побудувати гуцульське село (в мініатюрі). А так як ми були більш знайомі із різноманітними митцями, колекціонерами, то  за років 6 - 7 побудували хату-ґражду. Пізніше  прийняли рішення побудувати повністю дерев’яну церкву за кресленням 16 століття. Із благословення владики Миколая Сімкайла і освячення даного місця почалось  саме  будівництво», - продовжує пан Іван. Церкву будували за свої кошти, допомагали знайомі, дехто жертвував  ікони. Тут немає  опалення, адже церква дерев’яна. Тут старі ікони, деяким більше 200 років, деякі вирізьблені із липи учнем  Василя Андрушка, який тепер працює в ермітажі. Два образи - дарунок губернатора. Старовинний образ Магдалини подарував колишній міністр закордонних справ. Офіційно відкрили церкву 2013-го. Тепер тут кожної неділі служиться Божественна Літургія. Громада задоволена. Церква відкрита для всіх. Поруч невеличка дзвіниця теж робота рук майстрів фірми «Зодчий».  Музей «Арт-ґражда» Вони закохані в мистецтво, в антикварні речі, картини, в гуцульську автентику, закохані в свою справу.  Музей «Арт-ґражда»  - це окрема тема, якою вони горять. Теж,  до слова, знаходиться на території їхнього кооперативу. Відповідає тим зразкам гуцульських хат того часу.  Тут є діюча косівська піч, де  кожен кафель має свій малюнок і орнамент. Багато експонатів, глечиків, посуду, елементи одягу, сорочки, топірці. Розписані тарілки, дерев’яний замок, колекція рушників та вишиванок, капелюхи, костюми, старовинні корита, в яких місили тісто. Тут можна відчути весь тогочасний побут гуцульських ґаздів. Тут мріяли проводити майстер-класи, малювати писанки, робити павуків. Організовувати екскурсії для дітей. Щоб діти бачили повну картину гуцульського побуту. Їхня ідея - це розвиток туризму, в планах було зробити поруч міні-готель в відповідному стилі і заохочувати туристів приїздити сюди, до хати-ґражди, вивчати гуцульську культуру, дізнаватись більше про неї.  Але наразі  бракує коштів і молодих ініціативних  людей, хто б займався розвитком музею… Історія кооперативу «Зодчий» чимала, і вона триває, доки  ці люди вкладають душу в свою роботу, відновлюють, реставрують пам’ятки архітектури, створюють нові рукотворні, проте неоцінні спадщини. Допоки пан Іван в свої 60 з лишком років стрибає з парашутом, а пані Олена ходить в гори, і кожного дня їх  команда людей  працює над черговими  проектами,  справа, яку почали 7 ентузіастів, житиме і приноситиме все нові плоди для міста та всіх нас. Автор: Віталій Бирчак Фото: Андрій Каня