ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Довгожителі Коломийщини: історія життя 106-річної Пелагеї Козьменко


Найстаршу жителька Печеніжинської громади, та й цілої Коломийщини Пелагея Козьменко народилася 13 травня 1914 року - це за документами, а зі слів - пані Пелагея з 1912 року. Жінка за свій довгий вік пережила багато лихоліть, втрату рідних, але ніколи не опускала рук. Завжди була доброзичливою. Жила, як мовиться, з Богом у серці.



Довгожителька пережила дві війни, голод, втратила рідних та оселю, повідомляють на сторніці Відділу культури і туризму Печеніжинської громади.



У 1925-му році жінка пішла на першу роботу на комбінат. Їй тоді виповнилося 13 років. Оббивала папером меблі і так пропрацювала більше 6 років поки не звільнилась.



Жінка пригадує, що без діла ніколи не сиділа: шила фіранки, ткала килими. Вдень на одній роботі, а ввечері займалася іншими справами.



"Мені не треба було багато показувати. Раз показали, і я вже знала. Співати співала. Без мене нічого не було. Як не приходила, то казали: "Нема нашого соловейка", - пригадує Пелагея Козьменко.



В молодості сільська рада відправила Пелагею навчатися на акушерку у Львів. Після навчання повернулася у рідне село, де завжди приходила на допомогу людям.

Зі слів довгожительки: "Прийшли росіяни і взяли мене, щоб була нянькою біля малих дітей. Мене примусили піти, але як були пологи в когось – то мене відпускали", - каже Пелагея Козьменко.



Під час Другої світової війни Пелагея була поранена.



"Я йшла випускати корови і кози пасти. А коли верталася – почали літати літаки і випускали бомби, - згадує жінка. - Страшенний страх був. Лишила те все і забігла в якусь хату. І там побило четверо людей на смерть, а мене поранило".



Коли горіла оселя жінки, вогонь знищив всі її документи. Тож 18 років вона із сином жила у чужих оселях.



"Коли я вийшла зі шпиталю і мене привезли до чужої хати, я кажу: "Чого ви мене до чужої хати везете, чого не везете додому?" Вони не хотіли казати, що вже хатчини моєї нема", - згадує Пелагея Козьменко



Кілька років жінка шила одяг для УПА. За це її посадили у в’язницю в Коломиї, там Пелагею катували дві доби, але дружина енкаведиста попросила чоловіка, і той випустив ув’язнену. У часи голоду годувала не лише свою сім’ю, а й чужих дітей.



Пані Пелагея любить все прекрасне її оселю завжди прикрашали квіти, які вирощувала з такою любов'ю, з кожною квіткою вона спілкувалась, кожна була до душі. Ще й тепер можна побачити заквітчане подвір'я, але вже не в такій кількості, не має сил.

Як мить, проминули роки, а з ними минули й біди пані Пелагеї. Виріс, вивчився на інженера син. Згодом одружився. Зараз у жінки двоє онуків та двоє правнуків. Син мешкає за 50 метрів від матері, часто просить, аби вона жила з його родиною. Та жінка не хоче, бо вона нарешті повноправна господиня у власній оселі, якої у неї роками не було.



"Мати не лежить і не сидить днями, як більшість людей поважного віку, – продовжує Любомир Козьменко. – Вона завжди щось робить: бур’яни у квітнику виполює, телевізор дивиться, а увечері зі мною новини обговорює, з односельцями спілкується, на кухні порається".



Чоловік мовить, що його мати споживає лише натуральну їжу, а коли їй приносять щось з магазину – сердиться. Жінка майже не вживає м’яса, а смакує кашами: гречаною, вівсяною, рисовою, кукурудзяною, їсть сир, сметану, картоплю з овочевими салатами, в які додає багато зелені: кропу, петрушки, м’яти. Улюблені страви бабці – овочевий борщ та кукурудзяна кулеша зі сметаною або мелай (запечений у печі корж з кукурудзяної муки. До речі, до лікарів після страшного поранення, пані Пелагея майже не зверталася. Лікувалася удома травами. Зараз 106 - річна жителька громади на здоров’я не скаржиться.



А ще пані Пелагея багато молиться: за рідних та односельців, за Україну і вояків на Сході. Жінка мовить, що молитва і віра в Бога допомогла її не видати нікого з партизанів на допитах, самій не потрапити у в’язницю, виростити сина, дочекатися правнуків і сьогодення.



На запитання про таємницю довголіття пані Пелагея усміхається і каже, що треба жити без злоби, з любов’ю до родини і Бога, щодня молитися і мати відкриті до людей і світу серце й душу.



"Дякуємо за Вашу невтомну працю, життєву мудрість та стійкість, за те що є прикладом для нас, ми маємо у кого вчитися, і розуміти, що цінність життя у прекрасному, довголіття у доброті і любові до ближнього". - йдеться у дописі.


Підписуйтесь на нас у FacebookТelegram та Instagram, щоб отримувати перевірені й оперативні новини.