"Чорнобиль" від НВО

Ми що, не знали дотепер, яку руйнацію довкіллю і шкоду для здоров’я тисячів і тисячів людей завдав Чорнобиль? Що, не усвідомлювали, хто призвів до ядерної катастрофи 1986-ого? Прекрасно знали, інакше не проголошували б тоді майже відверто, уже не дуже й зважаючи на всюдисущих кадебістських нишпорок, "Хай живе КПРС на Чорнобильській АЕС!".


Однак людська пам'ять має властивість стиратися з плином часу. І якщо її не підживлювати, якщо не змушувати переживати трагедію заново, роздумувати про її причини й наслідки, історія з четвертим реактором може повторитися. Найкраще таке "підживлення пам’яти" вдається мистецтву, зокрема кінематографічному. Підтвердження сказаному — мінісеріал "Чорнобиль" північноамериканської телемережі НВО.


Бачити щось відвертіше й реалістичніше про катастрофу в Чорнобилі за останніх добрих 30 років не доводилося. Наша національна культура хоч і відроджується, проте повільно, повільніше, ніж хотілося б. Дехто з рецензентів американського серіалу намагається пояснити: такий знаменитий фільм знято не вітчизняними митцями, оскільки здалеку трагедія в Україні бачиться опукліше, об’єктивніше. Та погодитися з цим важко, знаючи, що в основі сценарію фільму лежить книжка лавреатки Нобелівської премії з літератури Світлани Алексієвич "Чорнобильська молитва. Хроніки майбутнього". (Але, звичайно, не опус "Марія з полином у кінці століття" "борця за незалежність України", як з апломбом запевняє Вікіпедія, Володимира Яворівського). Американці просто вдумливо прочитали Алексієвич і збіса талановито втілили письменницькі рефлексії в художній кінокартині.


До речі, нагадаю, що Алексієвич народилася в Станіславі (нині Івано-Франківськ) і горда з того, що в її жилах тече й українська кров. Українці, на думку письменниці, кілька разів уже впродовж останніх років яскраво продемонстрували прагнення бути вільними людьми, а це риса вельми похвальна, бо вигідно вирізняє нас на тлі багатьох інших пострадянських республік. У масі своїй, ділиться невеселими спостереженнями майстриня слова, пострадянські люди — совки з рабською психологією.


Хоча повернімося до фільму. Властиво, до одного епізоду, де партійний функціонер Борис Щербина ні сіло ні впало розмірковує про історію містечка Чорнобиль. І так виходить з його міркувань, що справіку в Чорнобилі мешкали самі євреї й поляки. І тих і інших винищили. Хто винищив? Чи не поліщуки, які прийшли в ці краї невідь-звідки? Необізнаному в історичних перипетіях  глядачеві залишається хіба прямолінійно думати так, як комуніст Щербина.


Це чи не єдиний епізод, який серйозно грішить проти правди і суперечить усьому духові фільму. Бо дух фільму змушує аж ніяк не пом’якшувати вину тодішніх твердолобих кар’єристів у ядерній катастрофі тією обставиною, що чорнобильська земля у всі віки була щедро полита невинною кров’ю, отож така її доля.


І нарешті. Мабуть, поквапився все ж Петро Порошенко з "Прощай, нємитая Россія". Краще б спочатку "Відшкодуй нам за Чорнобиль!", не кажучи вже про голодомор та інші жахіття, а тоді й прощай…   


Читайте також:  Журналістика: від машинки "Ятрань" - до комп'ютера.