Питання національних меншин завжди було актуальним в українському суспільстві. І впродовж тисячолітньої історії воно майже завжди вирішувалось мирно, толерантно та з взаємовигодою і повагою як для українців, так і представників інших народів, котрі поселялись на нашій землі.
Ще в княжі часи навіть полонені за певний період перебування в полоні отримували "вольну" і повноцінні права з корінним населенням. Націоналістичний клич «Свободу народам, свободу людині» і точка програми ОУН чітко формулюють, що на території українських земель господарем є українці, які повинні забезпечити повноцінний розвій всіх інших національностей, котрі проживають на українській землі.
Власне українцям ставилось в обов’язок, як господарям, творити повноцінну матеріальну, духовну, культурну базу для всіх, хто визнає нас господарями в своєму домі, тому що у лавах УПА за нашу і свою свободу воювали курені інших народів, серед них і єврейські, і московські.
Так ми вміємо відстояти свою свободу і нікому не дозволимо кривавим чоботом топтати рідну землю. Однак такий стан речей ніколи не задовольняв ворогів української нації і української державності. Запускаючи одверту брехню, маніпулюючи гострими конфліктними моментами історії, роз’ятрюють старі рани, роздувають взаємну ворожнечу і неприязнь.
Особливо активізується їхня ворожа діяльність в наш час.
Майданівські і АТОвські події зцементовують націю. На допомогу Помаранчевому майданові прибула польська, білоруська, грузинська молодь. Президенти України і Польщі взаємно вибачились перед двома народами за трагічні волинські події. В окопах проти московського агресора стоять представники інших народів включно з росіянами. Все більше людей цивілізованого світу розуміє, що Україна сьогодні захищає і свою і їхню свободу.
Невизнання Ізраїлем голодомору в Україні і геноциду українців, нетактовний випад їх очільника у стінах Верховної Ради України, однобоке вороже для обох народів трактування польським сеймом трагедії Волині – сплановані ворожі дії проти об’єднання народів проти кремлівського моноліту.
На цьому фоні коломиянам хочеться бачити, чути позицію національних громад, що проживають на теренах Коломийщини.
Чому ми не чуємо голосу коломийських національних спільнот?
Звичайно, треба мати громадянську мужність, щоб публічно заявити про ту чи іншу позицію, бо мовчати в такий тривожний і складний час не можна: це неправильно і непорядно.
Заперечувати, що в коломийській громаді є незначні непорозуміння з різних питань, не варто. Однак сьогодні вони і владою, і громадами вирішувались спокійно, без будь-якого приниження чи вивищення кого-небудь.
Єдність та взаєморозуміння потрібні нам для того, щоб показати лжепатріотам і ворогам, що спільнота має сповідувати як найбільші цінності християнську любов і вміння тамувати біль від тяжких вікових національних ран в ім’я того, щоб всі, хто проживає на Богом даній нашій землі, відчували Божу благодать, щедрість і тепло справжнього господаря – українця. Боже нам єдність подай!
Любомир ГРАБЕЦЬ