Чи варто мріяти про остаточну перемогу добра над злом

Колишній міський голова Коломиї Ігор Довганюк написав і видав у місцевій друкарні прозову книжку "Наш Спаситель. Чекаємо". Сюжет її, порівняно з тим, що зазвичай пропонують читацькій аудиторії наші  літератори, доволі оригінальний, можна навіть сказати — претензійний. Паралельно з фрагментарними спогадами автора про часи його головування в ратуші й про окремих персонажів тих часів, за зміненими прізвищами яких легко вгадати конкретних людей, читач має можливість знайомитись із зародженням і подальшим розвитком глобальної ідеї автора стосовно вдосконалення людства. Тобто з проєктом "Нова Земля", начебто задуманим у Коломиї і підтриманим французьким президентом, а далі — всією світовою громадськістю. Що дало підстави авторові передмови до цієї книжки Миколі Савчукові написати: "Іскру, яку запалив Олесь Бердник, Ігор Довганюк перетворює у "Нашому Спасителеві. Чекаємо» на велике багаття". Хто забув або не знає, нагадаю: на початках Незалежності письменник і дисидент Бердник був ініціатором Собору Духовної України, закликаючи народ, якщо спрощено, відривати погляд від грішної землі й спрямовувати в небесну далечінь. Довганюків проєкт  "Нова Земля" менш захмарний, хоча також виглядає недосяжним. Суть його — позбутися врешті-решт воєн, майнової нерівності, перейти до справедливого устрою сучасних держав, ба навіть до творення єдиної світової держави з різноманіттям націй, які пліч-о-пліч будують гідне для своїх громадян життя. Не поділяти тривоги І. Довганюка щодо подальшої долі планети аж ніяк не можна. Більшість його мислителів-попередників теж бачила порятунок у високій духовності. Гранично чітко заявив про це французький письменник Андре Мальро: "ХХІ століття буде або століттям духовного відродження, або його взагалі не буде". Сперечатися тут, отже, немає про що, сперечатися можна хіба про шляхи до такого відродження. Шлях, підтримуваний коломийським письменником-дебютантом, засвідчує передусім, що він проживає в країні, яка є водночас і Заходом, і Сходом. Це в тому розумінні, що на Заході десакралізація влади давно відбулася, тоді як ми лише вчимося не сприймати свого начальства з побожністю, яка межує з надмірною запобігливістю. Сам автор книжки, відчувається, твердий демократ, однак цього не скажеш про наших численних земляків. Східна, тобто православна, традиція йде ще від Платона, тоді як західна, католицька,  — від Аристотеля. Саме Платон пропагував те, що називають духовним екстремізмом, пропагував ідеали настільки високі, що стають недоступними для звичайних людей. На Заході ж ідеал реалістичний, до нього можна постійно рухатися. Усю цю науку можна висловити простіше й трохи цинічніше. Знаєте, чому неможливо збудувати комунізм? Бо цього не хоче Той, що на небі, додавши в глину, з якої зліпив нас, багато-багато людського фактору. Ось у розглядуваній книжці наголошено на необхідності остаточної перемоги добра над злом.  Але ж різні люди вважають злом абсолютно різні речі. Візьмімо слідчого, який розкриває сексуальні злочини. Зло для нього — це сексуальний маніяк. А в чому бачить уособлення зла сексуальний маніяк? У слідчому, звичайно. Навряд чи й досяжна мрія автора "Нашого Спасителя. Чекаємо" про припинення війн і терактів на планеті. Проникливий польський письменник Станіслав Лем, наприклад, був упевнений, що зі зникненням закладеної в генах агресивності суспільство втрачає й інші риси людини, такі як ризик, заповзятливість, самопожертва. І духовно "ожиріле" людство приречене на деґрадацію. Хіба невідомо, що ліва ідеологія така ж необхідна для розвитку, як і права? Це інь і янь єдиного ці. Покладаючи надію на неминучий акт покаяння грішників ще за земного життя, І. Довганюк конкретизує свою надію. Кається керівник області Пахом Матар, в якому коломийцям легко впізнати чоловіка, що непорушно стояв на позиціях колгоспного світогляду, розкаюються завербований кагебістами отець Онуфрій, кандидат у депутати Яків Гадченко… Письменник не допускає думки, що поганий психологічний матеріал — не стільки гріх, скільки хвороба. І що тут краще допоможе не покаяння, а добротне й тривале лікування. АВТОР: Дмитро Карп’як Читайте також: Прапор вам у руки. Але щоб не білий…