Хіба апатична до всього на світі людина не вважає за необхідне якось відреагувати на т. зв. народну люстрацію керівника обласного управління юстиції Василя Кавацюка. «Так йому й треба, прислужникові Януковича!» – зловтішно потирають руки одні. «Могли б і трохи культурніше повестися, а не возити чоловіка в сміттєвому баку на глум усього Франківська», – не схвалюють акції Правого сектору другі. «За таке самоуправство ініціаторів карати треба, і то так, щоб до кінця віку відхотілося бути прокурором і суддею в одній особі», – рішуче налаштовані треті… Розголос від івано-франківської люстрації дійшов аж до російського пропагандистського каналу Lifenews, який охоче скористався нагодою висловити чергове «фе» на адресу всієї України. «Російським ЗМІ чи не вперше не потрібно було нічого вигадувати, даючи картинку із Західної України, – зробив висновок голова облдержадміністрації Олег Гончарук. – З таким багажем буде важко йти європейським шляхом». Про те, що люстраційний процес у країні не проходитиме гладко, легко було передбачити ще п’ять місяців тому, коли розпочав діяти Закон «Про очищення влади». Не стану твердити, що більшість, але багато хто в нашому суспільстві в душі переконаний: бути чесним – це бути наївним дурнем. А коли рівень моралі, особливо на горішніх поверхах суспільства, катастрофічний, марно надіятися, що будь-які намагання повернути до тями мешканців цих горішніх поверхів не наткнуться на спротив. Люстрація, отож, помітно загальмувала, і цього не приховують навіть її зачинателі, зокрема народний депутат Єгор Соболєв. Значно спростила життя сьогоднішнім противникам реформування країни наша непохитна віра в магічне слово – демократія. Можна сказати, що ми загралися в демократію. І замість створити перед останніми виборами до Верховної Ради міцний заслін для явних казнокрадів, дозволили їм знову спробувати щастя серед рідного електорату. Результат не забарився, ті, що зробили неоціненний внесок у побудову нашої неправової держави, знову преспокійно зайшли до парламентської зали засідань. І взялися, своїм звичаєм, шкодити. Після прийнятого під серйозним тиском вулиці Закону «Про очищення влади» Юлія Льовочкіна раптом згадала, що існує на білому світі найсправедливіший арбітр у різноманітних цивілізаційних питаннях, себто Європа. То нехай перегляне Венеційська комісія український закон на предмет відповідності його високим європейським стандартам, поставила перед собою завдання пані Льовочкіна. А добре знаний народові Сергій Кивалов нехай доступно пояснить комісії, що там не стикується в законі із загальноприйнятими в цивілізованих країнах нормами. Що з цього всього вийшло – бачимо. Венеційській комісії потрібен час до червня, щоб розібратися в спокійній обстановці з усіма нюансами чергового доробку українських законотворців. Частина самих українських законотворців наразі запевняє, що закон геть недосконалий і його необхідно доробляти, якщо й не скасовувати. Частина – що закон такий, яким йому й належить бути, комісія, ось побачите, поставить нам відмінну оцінку. А народ – на розпутті. Кому вірити? Чого чекати? Не позбувається ясного мислення тільки авангард народу – Правий сектор. Поки там європейські бюрократи розбиратимуться з нашими мудрецями, івано-франківські прихильники Дмитра Яроша проторюють свою дорогу в боротьбі «за рівнії права й державу». Сміттєвий бак, зеленка, привселюдна ганьба. Ось якби у відповідь на пропозицію зареєструвати опозиційний осередок керівник управління юстиції гордо заявив: «Закон писаний не для мене, київська влада для мене не указ, тому йдіть ви, добрі люди, городами», – це був би, на думку народних люстраторів, вчинок справжнього патріота. А хіба в’яжеться священне почуття патріотизму з рабським виконанням приписів вищого начальства? Звичайно, можливість опинитися в контейнері для сміття до приємних не належить. Однак корупціонерам та всякій керівній нечисті – кажу це, можливо, з перебільшенням, але без іронії – варто пам’ятати, що існує чимало інших методів всенародної з ними боротьби, причому куди неприємніших. Наприклад, конфіскація без суду і слідства майна. Або привселюдне відрубування рук, які вкрали… Ви впевнені, читачу, що до явних жахіть не дійде, якщо влада не проявлятиме рішучості й послідовності там, де вона зобов’язана проявляти? Дмитро КАРП’ЯК,  Дзеркало Коломиї