Зі смаком одягнута жінка, яка проходила повз мене в середмісті, раптово зупинилася й, приязно всміхнувшись, спитала, чи не здається мені несправедливим, що Бог допускає людські страждання. Він же начебто всемилосердний, зобов’язаний любити свої творіння і леліяти, а погляньте, обвела жінка навколишній простір тонкою рукою, скільки фізичного болю зазнають люди. Щось тут не так з милосердям Божим, про яке нагадують повсякчас священики в церквах… Я вже пожив на білому світі достатньо, щоб зарубати собі на носі — у суперечку з сектантами вступати не варто. Якось до мене в потязі заговорив поважного віку чоловік, видавшись мені з перших своїх слів доволі розсудливим. Аж трохи пізніше дійшло, що це за пташок, і я спробував заперечувати сказане ним. Поступово в ході спілкування зрозумів, окрім усього, що не належу до тих, кому можна довірити зброю. До речі, він також до них не належав. А якось… Але краще повернуся до теми, з приводу якої незнайома жінка зупинила мене в середмісті. Подальшу її бесіду, яку я не забажав вислуховувати, можна було легко передбачити. Жінка найімовірніше заявила б, що в наших земних стражданнях винен не Бог (це слово сектанти пишуть з малої літери), уся відповідальність лягає на сатану (тут уже в них велика літера), який є справжнім правителем цього світу. І сатана правитиме світом доти, доки… То чому маю вислуховувати всі ці непевні здогадки з уст людини, яка не вважає Ісуса Христа Богом? Я й сам бачу, що сили, які допомогли дияволові загніздитися на одній шостій частині світу, ніяк не втихомиряться. То Чорнобиль, то біля керма держави злодій і кримінальник, то війна на українському сході, то Поліський край потерпає через своє багатство, бурштин… Але щоб сатана правив усім світом — це вже занадто, у такому разі нам доведеться остаточно попрощатися з Богом. Ми, старше покоління, цей процес прощання вже переживали. Плоди його, думаю, і пожинаємо нині. Хоча за відповідь на таке запитання, про людські страждання і роль у них Бога, яка влаштовувала б усіх,  потрібно брати великі гроші. Мова, звісно, не про страждання заздрісника з приводу успіхів сусіда, навіть не зовсім про чисто фізичний біль хворої людини, а про страждання вищого порядку. Про які з розпачем запитував Тарас Шевченко: "Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози, горе?" Та певна річ, що бачить, запевняв ще до Тараса славний будитель національного духу в Галичині Маркіян Шашкевич. "…Дуже чоловік перший провинив Бога непослухом своїм, — виголошував в одній з проповідей, що  дійшла до нас, отець Шашкевич, — стягнув на себе і на всіх нас хоробу, гнів Божий і прикликав гріхом своїм на світ нужду, біду, а накінець гірку смерть…" Отож з приводу смерті. Сам не раз був свідком, коли хто-небудь біля труни з покійником полегшено зітхає: "Йому тепер добре…" Будучи впевненим, що зі смертю зникають усякі страждання. Чи є підстави для такої впевненості? Добра половина християн якраз іншої думки. І на Сході далеко не всі вважають покійника щасливим. Якщо розлука для нас, які залишаються жити, завдає біль, то чому той, хто відійшов, болю розлуки не відчуває? Але це вже поле для християнської філософії, моє завдання скромніше. І легше, якщо повернутися до живих і до порушеної теми про правителя світу, від якого й залежать людські страждання. Так, буває, що буквально всі нещастя падають на людину без зупинки хоча б на маленьку світлу смужку. А буває, що в людини не життя — а пасіка. Особисто мені здається, що багато що тут залежить від самої людини, від нашої з вами поведінки. Не все, але багато що. Усе залежить від того, без чиєї волі з нашої голови не впаде жодної волосини. І тут я знову ж вважаю за доцільне повернутися до проповіді о. Шашкевича, виголошеної в ході давніх Великодніх святкувань: "…Не відвернув Бог милосердя свого зовсім од нужденного чоловіка, бачте, зступає Бог з небес, родить ся з Пречистої Діви чоловіком, терпить через літ тридцять і три всякую нужду людськую, напослідок терпить муки і тяжку смерть на хресті, щоб тебе, чоловіче, вирвати від смерти, навернути до Бога, відчинити двері до неба, поставити з ангелами перед лицем Божим…" Дмитро КАРП'ЯК