29 липня 1917 р. в пообідній час неділі у супроводі кількох генералів проїжджав через Коломию імператор Карл. На Ринку неподалік ратуші його, згідно із записами у щоденнику Володимира Глинського, вітали представники польської, української, німецької та єврейської громад міста. Промовляли німецькою мовою, яка полякові далася нелегко, а греко-католицький священник В. Лозинський “виголосив прекрасно німецьку бесіду”. Дівчатка – донечка Бережницької та Крися Ханя – вручили високоповажному гостеві букети. Після півгодинного перебування в Коломиї автомобілі з цісарем і генералами рушили в напрямку Заболотова. У родинній історії Ханів про цю незабутню для Кристини зустріч зазначено, що її букетик Карл не передав ад’ютантові, як інші, а залишив собі, подарувавши дівчинці цісарську брошку з літерою “К”. Під час наступного приїзду до Коломиї 5 серпня цього ж року імператор гостював у помешканні Ханів, провівши там вечір і заночувавши. Тож будівля на вулиці І. Франка дотепер зберігає в пам’яті останнього цісаря Австро-Угорщини. Про те, чи відвідував тоді ще й оселю Яна Клеського, яка розташовувалася майже навпроти, родинна історія Ханів не повідомляє.

В часі ЗУНР Юзеф Ханя продовжував працювати в коломийському шпиталі, а також лікував, ризикуючи власним життям, хворих на плямистий тиф інтернованих на Косачеві поляків. Хоч військову службу покинув у 1918 р., все ще носив австрійський однострій. Згодом цей короткий період його біографії став причиною досить драматичних подій.

А коли місто опинилося в руках польських властей, сцена, що трапилася на вулиці Крашевського (тепер – І. Франка), спонукала доктора запросити до свого дому окружного коменданта ЗУНР Теодора Примака, який проживав неподалік на вул. Українській. Вийшовши якось з дітьми на прогулянку, Ю. Ханя побачив двох озброєних чоловіків з біло-червоними відзнаками, які викрикували погрози вбивства на адресу Т. Примака.

 

Доктор Юзеф різко присоромив їх словами: “То є ганьба для поляка вбивати без вироку!”, але зрозумів, що колишньому гімназійному професорові й українському комендантові загрожувала реальна небезпека. Тож переховував його у своєму домі, допоки той не втік до радянської України. Але там, як ми тепер знаємо, вижити Т. Примакові не вдалося. Про цей факт відомо не лише з родинної історії, але й із часопису “Nowa Gazeta Kolomyjska” за 13 травня 1922 р. Ця ж газета в іншому числі подала статтю під назвою “Полякожерця др. Ханя”, чомусь звинувачуючи його за те, що опікувався інтернованими на Косачеві. Петра Петрушевича, санітарного лікаря Коломиї періоду ЗУНР, польська влада вважала відповідальним за численні смерті у таборі, він навіть постав перед судом, але був таки виправданий. А от чому “нападали” на доктора Ханю, зрозуміти важко, не прочитавши самої статті. Так чи інакше, через це мав він великі проблеми, зокрема позбувся посади в хірургічній клініці Львівського університету. Вирішення цієї ситуації було досить оригінальне: Юзефа Ханю при ще живій його рідній матері усиновила бідна літня подружня пара з графським титулом. Тож доктор отримав нове прізвище – Якса-Дембіцький (Денбіцький) (Jaxa Dębicki), яке перейняли дружина та діти. Сталося це у 1925 р.

Задовго до того, 1919 року, доктор Юзеф виїхав до Львова, де відкрив приватний радіологічний кабінет, а також викладав радіологію в хірургічній клініці, звідки був звільнений у 1922 р, як згадувалося вище. Десь через рік чи два до нього приєдналася і дружина з Яном та Кристиною, яка вже на той час була ученицею гімназії СС Уршулянок. У Львові подружжя винайняло велике помешкання з сімома кімнатами, а коломийський будинок віддали в оренду директорові Каси ощадності.