Прийнято вважати, що забудова коломийського Ринку до масштабної пожежі 1865 року була дерев’яною, й лише після неї на центральній площі одна за одною виросли кам’яниці. Але на карті міста 1859 року наріжна будівля на площі Т. Шевченка, 26, що з’єднується з округлою в плані одноповерховою спорудою № 1 на вул. В. Нагірного, саме в такій конфігурації уже є. Тому можна припустити, що збудована ще до 1859 року і, якщо й зазнала знищення внаслідок пожежі, то лише часткового, й згодом була відновлена. Зважаючи на скульптуру Келиха Гігеї – символа фармації (медицини) – на фронтоні будівлі, можна вважати, що одразу проектувалася для розміщення аптеки, або ж декорувалася саме таким чином після відбудови.

В коломийському часописі за 1 серпня 1876 року є повідомлення про відкриття «нововідреставрованої» цісарсько-королівської окружної аптеки Едварда Стенцля в приміщенні колишнього аналогічного закладу Е. Новицького. Тож початково аптека, а можливо, і вся будівля належали саме йому.

В оголошенні про відкриття зазначалося, що аптека Е. Стенцля вже в 1876 р. пропонувала аптечні засоби з «перших» фабрик, а також власного виготовлення, гомеопатичні засоби та засоби гігієни, різні види мінеральної води тощо. Аптека навіть надсилала ліки поштою з оплатою при отриманні. Відтоді під управою Е. Стенцля, а згодом його сина Стефана аптека функціонувала до 1939 р., вдосконалюючи і збагачуючи асортимент ліків. Уже в 1891 році аптека виготовляла «Карпатське зілля» – засіб від задавненого кашлю, хрипів, болю горла, легеневих хворіб. У 1894 р. , згідно з дослідженням І. Криворучка, Е. Стенцль отримав срібну медаль Загальної крайової виставки у Львові за інноваційну технологію сушіння трав, а 1904 року – срібну медаль за створення сиропу «Карпатське зілля». Відомо також, що Едвард Стенцель принаймні у 1880-ї роках був асесором (засідатель, помічник) торгівельного відділу при окружному суді. Цікавим є допис, вміщений в газеті «Kurjer Lwowski» («Кур’єр Львівський») за 1886 рік про обговорення на засіданні міської ради питання щодо збільшення кількості аптек. На той час їх у місті було лише дві – Е. Стенцля і А. Сідоровича. Власники існуючих аптек були присутні на засіданні й виступали проти відкриття нових аптек, зрештою, це зрозуміло – не бажали конкуренції і, як наслідок, зменшення доходів. Доводячи свою позицію, навіть стверджували, що аптеки є лише для нечисленної коломийської інтелігенції, а прості люди («хлопи») лікуються домашніми ліками, тож аптек не потребують. Хто саме з цих двох власників висував такі аргументи – невідомо, зате автор допису вказує на порушення при голосуванні з цього питання. Стенцель, як зацікавлена особа, не лише не повинен був брати в ньому участі, а й не міг бути при цьому присутнім. Тоді рада проголосувала з перевагою в один голос проти збільшення числа аптек – припускають, що не обійшлося без корупції. Але з допису можна зробити висновок, що Е. Стенцель був членом міської ради й «правдивим» бізнесменом – як міг, відстоював свої інтереси. Ймовірно, помер у 1911 році, бо в довідниках-шематизмах 1912 – 1914 років власником окружної аптеки на Ринку №1 значаться спадкоємці Едварда Стенцля. Насправді аптекою займався Стефан Стенцель, який і став її власником та управителем, про що свідчать дані «Skorowidza przemyslowo-handlowtgo Krolestwa Galicyi» («Покажчика промислово-торгівельного Королівства Галичини) за 1913 рік. Відомо, що у 1908 році він отримав ступінь доктора філософії у Львівському університеті й, мабуть, жив у Коломиї до 1919 року. Принаймні в роки Першої світової війни фігурує він у спогадах Ядвиги, доньки власника фабрики дахівок А. Віммера.

Було це влітку 1917 року, коли втікаючі з Коломиї російські військовики-мародери спалили дерев’яну віллу Антона Віммера на сучасній вулиці А. Чайковського. Тоді Стефан Стенцель, дядько Ядвиги, прихистив на якийсь час родину підприємця у будинку аптеки. Маленькій Ядзі запам’ятався момент виготовлення фармацевтом льодяників від кашлю: на довгий стіл, оббитий бляхою, Стенцель виливав густий сироп медового кольору, відтак, коли сироп застигав, розрізав його на невеличкі кубики, роблячи ножем сітку. Ці льодяники здавалися дитині дуже смачними.

У 1919 році, як читаємо у дописах львівських дослідників, доктор Стефан Стенцель став власником аптеки «Маріацької» в центрі Львова, викупивши її у Антона Гроблевського. Відтак він перемістив її в новозбудовану кам’яницю Шпрехера – перший львівський «хмародер», який був уведений в експлуатацію в 1922 році. Саме тоді С. Стенцель і відкрив аптеку «Маріацьку» в новому приміщенні з новим вишуканим інтер’єром, запроектованим архітектором Генриком Зарембою. Родина Стенцлів мешкала спочатку на другому поверсі будівлі Шпрехера над аптекою, згодом перебралася до відомої у Львові «Вілли Кшечуновичів», що на вул. Коновальця, 100.

Весь цей час коломийська аптека не припиняла своєї діяльності, власником її залишався Стефан Стенцель, а працювали інші фармацевти.

Стефана Стенцля можна вважати новатором у фармацевтичній справі, адже саме він вперше у Львові, а, можливо, й у Галичині розділив рецептурний відділ аптеки, де виготовляли ліки, від безрецептурного, так званого «ручного», де продавали ліки з фармацевтичних фабрик. Такий спосіб продажу вже застосовувався за кордоном і був зручним для відвідувачів. Цікаво, чи запровадив С. Стенцель такий поділ на відділи у своїй коломийській аптеці?

Згідно зі статтею львівського автора Анатолія Гурина, аптека «Маріацька» у Львові була відома продажем консервованого часникового соку «EBE» і, що найважливіше, запатентованого винаходу самого С. Стенцля – крему для обличчя «Бенігніна» для усунення небажаного у ті часи ластовиння й засмаги. Фармацевт добре знався на виготовленні косметичних засобів для догляду за шкірою, та саме цей крем став справжнім хітом. Він був настільки популярним, що інші аптеки почали копіювати засіб, залишаючи назву оригіналу. Але С. Стенцлеві вдалося відстояти свій винахід, і аптека «Маріацька» була відтоді єдиною, де можна було придбати і крем, і мило, і пудру цієї серії. А. Гурин подає текст реклами засобу із львівських часописів: «Крем і пудру бенігнін готують з екстракту фауни і флори Південних морів за найсучаснішим методом руками чудових спеціалістів, а виробництво перебуває під особистим контролем доктора Стефана Стенцля, що дає повну гарантію надійної ефективності». Видається, цілком логічним, що і в своїй коломийській аптеці С. Стенцель міг продавати цей популярний засіб.

В 1940 році, як дослідив І. Криворучко, С. Стенцель був вивезений з сім’єю до Казахстану, відтак вступив до армії генерала Андерса, де займався медичним постачанням, але через виснаження невдовзі захворів на тиф і помер. За версією Анатолія Гурина, аптекар з донькою був висланий до Сибіру. В будь-якому випадку, ні до Львова, ні до Коломиї більше не повернувся.

До Першої світової війни на першому поверсі будівлі, окрім аптеки, розташовувалися й інші заклади, а саме: крамниця жіночого, чоловічого та дитячого одягу Берти Маркус, гуртівня галантерейних товарів Єжи Гельвіга та склад музичних інструментів Р. Блехера. На другому поверсі були помешкання. В 1930-х роках в цьому будинку діяла взуттєва майстерня братів Шиллінг, продукція якої є в експозиції Музею історії міста Коломиї, а також надавав послуги нотаріус Станіслав Лучаковський.

В радянський час будівля в числі інших була націоналізована, стала державною й аптека, яка, змінюючи з того часу форму власності і власників, функціонує і до сьогодні.