За небіжки Австрії поміж народу побутував переказ про доброго татка-цісаря, який перебирався за простого хлопа і ходив від села до села своєю імперією та на власні очі пересвідчувався, як живеться його підданим. У дитячій читанці навіть було вміщено оповідку "Як цісар ходив за плугом". Чи було це справді так – тепер важко перевірити, але що поміж давні володарів були людяні – історичний факт. А що вже казати про те, як королі й цісарі дбали про свою державу! Подібного ми очікуємо вже 25 років і мріємо, коли наші можновладці покинуть свої іномарки й теплі кабінети та переберуться за простого хлопа і з ціпком помандрують Україною, щоб подивитися як насправді живе їхній народ… Ось, наприклад, міністр транспорту і зв’язку сідає в маршрутку десь у Лубнах чи П’ятихатках або в нашій Коломиї, і йому очі лізуть на лоба. З’ясовується, що в нас більшість пасажирських бусів перероблено з вантажних, і тому сидіти в них вельми важко. "Хто дав дозвіл на такі буси?" – крикнув би пан міністр і порозганяв би різні комісії, які відкривають маршрути. Державний муж кричав би на водіїв, які курять і спілкуються мобілками, обурювався б, чому вони не миють свої буси і чому замість кондиціонерів у них працює радіо, яке без кінця крутить російську попсу. Мабуть, у пана міністра скочив би тиск, забилося б частіше серце. Тільки ж цього за 25 років ми ще не бачили… Або, наприклад, міністр освіти став би біля котроїсь зі шкіл і подивився, як до школи масово йдуть не лише учні, але й батьки молодшокласників, і спитав би здивовано: "А ви чому ходите до школи?". А ті дали б панові міністрові важкі ранці з книжками і відповіли б, що дітям заважко ципірити такі наплечні сумки. А потім один з батьків добув би з ранця першу ліпшу книжку і тицьнув пальцем: "Ось читайте, пане міністре, що пише у ваших підручниках!". І йому теж очі полізли б на лоба, адже авторам платять грубі гроші за підручники, а вони укладають їх з численними помилками. А що найдивніше – підручники з української мови й літератури, різні читанки укладають переважно автори, які є російськомовними і російськодумними. "Вони для нас, українців, пишуть підручники. Чи не ганьба, пане міністре?" Мабуть, у пана міністра скочив би тиск, забилося б частіше серце, він заборонив би таким авторам укладати підручники. Тільки ж цього за 25 років ми ще не бачили… Чи взяти до уваги наші митниці, які стали притчею во язицех. З ким там лише і як не боролися! Щоправда, іноземцям, які в’їжджають в Україну, нецікаво кого з митників у нас спіймали, заарештували і засудили та скільки контрабанди конфіскували. Їх насамперед кортить відвідати наші туалети на митниці. Уявіть собі, що Голова фіскальної (митної) служби України перебрався б за рядового громадянина, взяв до рук торбу і поїхав у вересні на українсько-польський кордон у селі Шегині Мостиського району на Львівщині. І зайшов спочатку не до начальника митниці, а до громадського туалету. І почув би ще здалеку знайомий з дитинства запах, а потім побачив би, як гостей зі світу зустрічають забиті унітази та пісуари. Мабуть, у пана голови скочив би тиск, забилося б частіше серце, від зняв би на місці начальника митниці. Тільки ж цього за 25 років ми ще не бачили… Тому в наших читанках і нема оповідок про добрих міністрів і прем’єрів, бо вони собі живуть своїм життям, а ми, прості люди, своїм. І наші шляхи не перетинаються… Микола САВЧУК Читайте також: Лінощі сучасних неуків