Що за гидка семихвилинна відеокартина з-під коломийського продринку виставлена на всезагальний огляд в Інтернеті! Так, та сама, на якій жінка рятує з розбитого слоїка принесену на продаж сметану. То ложкою, то пальцем переносить сметану з розбитого в цілий слоїк, не забуваючи вряди-годи обсмоктати палець. Автор відео просто-таки насолоджується цим процесом, хоча міг би скоротити його на дві-три хвилини, виділивши зекономлений час на те, щоб добряче висварити байдужу до гігієни жінку. Користі від того, мабуть, було б трохи більше. Аж ніяк не ставлю собі за мету робити на основі цього одиничного, будемо сподіватися, випадку висновок про загалом низький рівень санітарної культури нашого народу. Куди більше підстав для такого висновку давало ХІХ і навіть початки ХХ ст. Прочитайте хоча б пастирське послання Андрея Шептицького «До моїх любих гуцулів» – і ви переконаєтеся, що гігієна предків була в плачевному стані. Призначений наприкінці ХІХ ст. станіславським єпископом, Шептицький не погордував об’їхати на коні, як пише в посланні, «Ваші красні гори», заходити до гуцульських хат, далеко не в кожній з яких були комінок чи й вікна, щоб відчинялися, – після чого й сів за своє послання, написане, як не дивно для представника графського роду, гуцульським діалектом. З-поміж інших вад, зауважених під час цієї візитації князем Церкви, – і байдужість людей до чистоти і порядку. Делікатно, але разом з тим вимогливо звертається візитатор до «своїх любих гуцулів» у підрозділі «Дбайте за порєдок тай за чьистоту!» Нагадує, що стіл і лаву в хаті можна б витерти як слід, повиганяти з-поза образів павуків і прусів, а перед тим як варити страву, варто помити руки, і то милом. «Бо мило, – нагадує, – у кождій хаті мусит бути!» Добродушні гуцули, як неважко здогадатися, вважали своїм обов’язком посадовити почесного гостя за стіл і пригостити. Нагостившись, єпископ не зміг не написати потім у посланні: «Ну, а тот горшьок, шо у нім готовиш полуденок, або тот кітлик, шо у нім вариш кулешу, чьи ни міг би бути файніший тай чьистіший?» Такі тоді були часи, і знаний у наших околицях вислів «киринний гуцул» бере своє коріння, очевидно, з тих часів. У Франції чи й Німеччині, які вважаються нині носіями високої культури, вмиватися й користуватися рушниками почали десь із ХVІІ ст., про клозети в паризьких палацах тоді ще не чули, нечистоти викидали на вулицю, а в берлінському середмісті преспокійно паслася худоба. Гуцульщина з розвинутою санітарною культурою трохи припізнилася, про що є свідчення не тільки Андрея Шептицького. Зате сьогодні ми всі – і гуцули, і покутяни, і бойки з лемками – маємо на цьому полі відчутний поступ. Сфільмований користувачем Ютубу епізод з розбитим під ринком слоїком – це, повторю, ще не підстава для того, щоб застосувати індуктивний метод і ганьбити весь народ. Погляньте лишень на навколишні наші села, на доглянуті «палаци китайських імператорів», які безжалісно витіснили колишні курні хатки. У багатьох із них уже й така розкіш, як ванні кімнати, з’явилися, у багатьох не те що не тримають взимку в хаті порося, як це практикувалося ще на початках минулого століття, а й курка на подвір’ї, акуратно викладеному плиткою, не гребеться. Люди мають можливість їздити по Франціях та Німеччинах, придивлятися до тамтешнього життя й намагаються переймати чужий досвід. Було б, правда, ще краще, якби власники палаців і вілл не ставили перед собою першочергової мети похизуватися перед сусідом, живучи не так у хоромах, як у прибудованих «врем’янках», хороми відчиняючи хіба на Різдво чи Великдень для гостей, але на це поки що нема ради. Видно, людська психіка так влаштована: діди-прадіди бідували віками, хоча й гарували як прокляті, то хоч ми попануємо на цьому світі. А що уявлення про панування не виходить за межі будинку з колонами і кітчевих левів на кованій хвіртці, то й маємо те, що маємо. Це якщо повторити слова одного президента. Якщо ж повторити слова одного вченого, то маємо те, на що заслужили. Але не будемо залазити в хащі психології з філософією. Краще згадаймо народну приказку про те, що доки здоров’я служить, людина не тужить. А бути чистоплотним, «дбати за порьидок тай за чьистоту» – це бути фізично здоровою людиною. Біда, що інколи починаємо усвідомлювати важливість здоров’я лише тоді, коли лежиш на лікарняному ліжку. Признатися, я й сам, сідаючи пити принесене з ринку молоко, відчуваю, що не завадило б, якби стояв у мене за спиною Луї Пастер і питав суворим голосом: «А ти перекип’ятив його?» Дмитро КАРП’ЯК