30 років тому СРСР затріщав по швах. Авторська колонка Дмитра Карп'яка

Радянські дисиденти 1970-80-их, як самокритично  визнавав хтось із балтійських патріотів, були всього лише мишкою, яка допомогла дідові, бабі й іншим казковим персонажам витягнути ріпку. Розвал Союзу спричинили обставини іншого, глибшого характеру. Можливо, хтось уже встиг забути, отож нагадаю, що промоутером  суспільних змін наприкінці 80-их стали "найрівніші серед рівних", тобто росіяни.


Воно й не дивно, український народ на той час був хронічно виснажений. Хребет йому переламав сталінський голодомор, потім доламували репресії 30-их, Друга світова… Сил на серйозний опір совєцькій владі вже не вистачало, навіть на Чорнобиль люди реагували хіба лайкою крізь зуби. Покірно виходячи при цьому на першотравневі демонстрації за мир і труд.


А російський Кузбас вибухнув не на жарт. Це сталося в липні 1989-ого, коли страйкові комітети розлючених бездарним управлінням галуззю шахтарів узяли місцеву владу в свої руки. Жодного інтернету тоді не було, проте протестувальників блискавично підтримали в Макіївці Донецької области, у Львівсько-Волинському  басейні. В імперії ставало гаряче…


Наприкінці травня 1990-ого відбувся епохальний з’їзд народних депутатів СРСР. Вибори до Верховної Ради нарешті мали злегка демократичний характер, що змушувало тоді не відриватися від телевізора. Тим паче що транслювали все, нічого не вирізаючи. Пригадую, я дивився одну з трансляцій на продринку, в кабінеті Петра Копельчука, який відав комерцією в новоствореній агрофірмі "Прут". Копельчук оцінював те, що показували на екрані, скептично, натякав, що за лаштунками з’їзду стоїть вправний режисер. Мені не хотілося погоджуватись. Який може бути режисер, коли академік Ємельянов проголошує, що Верховна Рада стоїть вище, ніж ЦК партії?! Коли олімпійський чемпіон Власов називає КДБ злочинною організацією і оцінює роль Леніна в історії як деструктивну?!


Не тільки мій тодішній співрозмовник не вірив у серйозність намірів Горбачова. Країною ширився чотиривірш: "Ми всє живьом в епоху гласності, товаріщ, вєрь, пройдьот она і комітєт госбєзопасності запомніт ваші імєна".


Але джина випустили з пляшки, і процеси ставали незворотніми. У підгайчиківській агрофірмі "Прут" це відчули чи не першими, запроваджуючи економічні новації, від яких у людей паморочилося в головах. Як так може бути, що в різних торговельних закладах різна ціна на продукти? —дивувались одні. Ми ці приватні магазини будемо палити! — погрожували інші.


Керівник фірми Василь Ткачук  був делегатом того епохального з’їзду, ввійшов до складу опозиційної Міжрегіональної депутатської групи, до якої записалося якихось 15 % депутатів, здебільшого комуністів. І повернувшись із з’їзду, мав, відчувалося, натягнуті стосунки з міським комітетом партії. Зате потім різко злетів до посади міністра, а Підгайчики стали місцем, куди з’їжджалися за консультаціями перші коломийські демократи і навіть демократи з Верховної Ради.


Що ж маємо на сьогодні, якщо коротко? Незалежність, яка періодично піддається небезпечним випробуванням, і недоношений капіталізм. З цим і йдемо до виборів 21 липня. А вони якнайкраще засвідчать, наскільки ми здатні робити висновки з попередніх 30 років і бути нарешті готовими до повноцінного державного життя.