Андрій Довганюк належить до ґрона нового покоління успішних коломийців. Народився він у сім’ї  шанованих у нашому місті Ігоря та Любові Довганюків, навчався в СШ№1, а закінчив СШ№5. Відтак отримав диплом з відзнакою в Прикарпатському університеті, став маґістром права в Українському Вільному Університеті (УВУ) в Мюнхені (Німеччина), а 2008 р. закінчив знаменитий Мюнхенський університет Людвіґа-Максиміліяна, здобувши диплом правника, і став чи не єдиним коломийцем, який закінчив цей відомий європейський виш. Працював юристом в адвокатських компаніях у Мюнхені, від 2011 р. — канцлер УВУ. Добре володіє чотирма мовами і вивчає ще дві іноземні мови. Бере активну участь у житті громади українців Німеччини. Живе у м. Мюнхені та радо погодився на інтерв’ю для Дзеркала медіа. Скажіть, будь ласка, пане Андрію, чому для подальших своїх студій Ви обрали саме Німеччину? З одного боку, це був свідомий вибір, з іншого, як і більшість подій нашого життя – збіг випадкових, чи то невипадкових, обставин. На п’ятому курсі юрфаку Прикарпатського університету, не маючи найменшого уявлення, що одного дня зможу навчатися в Німеччині, розпочав вивчати німецьку мову. Це було зумовлено зацікавленням до німецької культури, менталітету, а також до німецького права. Німецькі закони часто беруться до уваги законодавцями різних країн, в тому числі українськими, при розробці національних нормативно-правових актів. Також у світі є відомою німецька правова культура та законослухняність. Хотілося краще зрозуміти, пізнати людей, які створили таку досконалу систему права. А мова є найкращим ключем до пізнання інших культур. Пізніше випадково довідався, що в Мюнхені є Український вільний університет (УВУ). Почав цікавитися можливостями навчання в цьому закладі і з другої спроби отримав стипендію для навчання на магістратурі факультету державних та економічних наук. Навчаючись в УВУ, почав інтенсивніше вивчати німецьку мову і за короткий час зміг здати мовний іспит, який був однією з передумов вступу на факультет права Мюнхенського університету Людвіґа-Максиміліана. І як відбувається навчання в Мюнхенському університеті, зокрема, які треба скласти іспити, щоб отримати диплом цього відомого європейського вишу? Навчання в Мюнхенському університеті кардинально відрізняється від навчання в Україні. У нас студенти вивчають дуже багато теорії, запам’ятовують матеріал, щоб пізніше передати його на усному чи письмовому іспиті. У Німеччині кожен екзамен – це розв’язок юридичної справи. Студенти від самого початку готуються до майбутньої практичної роботи. На іспитах можна користуватися збірниками законів, тож ніхто закони не заучує. Важливо розуміти і правильно застосувати ту чи іншу правову норму в конкретній ситуації. А ще у німецьких вишах відсутня корупція. Усі іспити пишуться анонімно. На моєму факультеті навчалася дочка прем’єр-міністра Баварії і змогла здати державний іспит лише з другого разу. Державні іспити є для студентів правничого факультету ціллю, до якої вони ідуть впродовж усього періоду навчання. Вони здаються не в університеті, а в Міністерстві юстиції. Державний іспит – це вісім п’ятигодинних письмових екзаменів, які тривають десять днів з перервою на вихідні. Значний відсоток студентів, в тому числі і німців, цей бар’єр не проходять і змушені шукати себе в інших сферах. На першому курсі нас розпочало навчання близько сімсот студентів. Успішно завершують навчання лише не ціла половина... Один період Ви працювали в німецькій юридичній фірмі. Як там сприймали Вас? Навчаючись, а пізніше працюючи в Німеччині, я відкрив для себе одну дуже важливу річ. Вас завжди сприйматимуть так, як ви себе подасте і зарекомендуєте на початку. Якщо ви самі себе поважаєте, до вас ставитимуться з повагою інші. Багато іноземців почувають себе у спілкуванні з німцями невпевнено, часто скаржаться на труднощі, нарікають на ситуацію у своїх країнах, і таким чином від самого початку займають слабку позицію. Це є програшний варіант. У моєму випадку німці часто дивувалися, коли довідувалися, що я закінчив навчання на факультеті права Мюнхенського університету. Для пересічного німця юриспруденція є чимось дуже складним і незрозумілим. А серед юристів перш за все цінується професіоналізм і компетентність. У професійних колах саме вони є головним критерієм оцінки ділових партнерів чи колег. Будучи студентом, я чотири роки працював у бібліотеці адвокатської компанії, яка спеціалізувалася на податковому праві. Це був мій перший дотик до німецької юриспруденції, а одночасно й можливість профінансувати своє навчання. Пізніше, здобувши диплом юриста, впродовж трьох років працював в одній із найбільших адвокатських компаній Мюнхена. Це був дуже цікавий і неоціненний  досвід не тільки з професійної точки зору, але також і досвід людських взаємин. Кожне середовище, в якому людина перебуває, впливає на неї, формує її характер і світогляд. А як сприймає Вас німецьке суспільство назагал і як сприймаєте його Ви? Що стосується моєї оцінки німецького суспільства, то вона за 18 років мого життя в Німеччині пройшла своєрідний еволюційний процес. Більшість іноземців спочатку сприймають німців дуже поверхово. На перший погляд німці здаються людьми доволі сухими, беземоційними, жорсткими, які живуть за чітким планом, рахують кожну копійку і, крім роботи, нічого більше не знають. Насправді це не зовсім відповідає дійсності. Вони також є людьми, зі своїми сильними й слабкими сторонами. Німці дуже цінують свою приватну сферу і приватну сферу інших людей, але в разі потреби готові підтримати і допомогти. Німецьке суспільство є надзвичайно ефективним і динамічним, яке побудоване на законах конкуренції і справедливості. Часто українці дивуються, що деякі німці звертаються в поліцію, коли бачать, що їхні сусіди порушують закон. Порушення закону німці сприймають як виклик усьому суспільству, а не конкретній особі. Саме тому такі явища, як хабарництво й корупція, тут усі засуджують і подібні явища є радше винятком, ніж правилом. Відповідно й до іноземців, які дотримуються їхніх законів, поважають моральні й культурні цінності, працюють, сплачують податки, — німці ставляться позитивно. [caption id="attachment_107809" align="alignnone" width="960"] Канцлер УВУ Андрій Довганюк з цьогорічною лауреаткою Шевченківської премії Еммою Андієвською. Мюнхен, 2018 р.[/caption] Цікаво, що у німецькій мові є слова, які відтворюють особливості німецького менталітету, проте відсутні в українській мові. Німецьке слово „sachlich“ («захліхь») означає, що той чи інший процес чи явище аналізується без емоційної складової. Для прикладу, воно вживається, коли колеги на роботі обговорюють проблемні моменти, концентруючись на суті справи, а не на власних почуттях чи амбіціях. Інше слово, якого мені постійно бракує в українській мові – слово „Termin“ («термін»), яке означає «домовленість про зустріч на конкретну годину». І не тільки ділові люди, але й пересічні німці ведуть календарі, вносячи туди терміни чи то у лікаря, перукаря, в банку чи державній установі. До речі, це слово наскільки вкоренилося в мову місцевих українців, що їх можна часто почути в розмові діаспорян, навіть тих, які порівняно недавно приїхали до Німеччини. У 2011 році Ви пов’язали свій подальший службовий шлях з Українським вільним університетом у Мюнхені, ставши тепер фактично другою особою в цьому виші. Які метаморфози пройшов цей навчальний заклад в часи незалежності України? Український вільний університет був унікальним з моменту його створення. Це єдиний у світі навчальний заклад, який існував у трьох країнах. Заснований 1921 року у Відні, УВУ спочатку переїхав до Праги, а після Другої світової війни – до столиці Баварії — Мюнхена, де функціонує дотепер. До проголошення незалежності України університет отримував дотації з федерального бюджету та земельного бюджету Баварії. Із здобуттям незалежності фінансування поступово припинилося і УВУ був змушений шукати інші моделі розвитку. Університет переїхав у  скромніше приміщення, була запроваджена платна система навчання. Нині на трьох факультетах (державних та економічних наук, філософському та факультеті україністики) навчається понад 200 студентів, головним чином з України. Викладачами університету є фахівці з цілого світу: США, Німеччини, Канади, України, Австрії, Італії, Бельґії. Головна мова викладання – українська, окремі курси читаються німецькою та англійською мовами. Ми постійно збільшуємо кількість курсів, пропонуємо нові навчальні напрямки, проводимо велику кількість заходів наукового, суспільно-політичного та культурно-мистецького спрямування. Університет підпорядкований Баварському міністерству науки, але користується широкою автономією. Маючи можливість самостійно визначати зміст навчальних програм, ми можемо швидко реагувати на виклики часу і пропонувати нашим студентам найбільш актуальні теми й дисципліни. Університет не випадково називається вільним. Студент, який розпочинає навчання в УВУ, на кожному кроці відчуває свободу, починаючи від вибору предметів, теми наукового дослідження, права вільно висловлювати свої думки й погляди і закінчуючи можливістю самому визначати тривалість та інтенсивність навчання. Студенти УВУ називають свій університет «територією свободи». Окрім того, в університеті панує надзвичайно дружнє студентське середовище, яке мотивує, підтримує і стимулює до розвитку. Незважаючи на те, що студент перебуває за кордоном, він не почуває тут себе цілковито чужим. Тут є і велика українська громада, церква, генконсульство, багато українських громадських організацій. Відчутно, що останніми роками збільшилася українська присутність у Німеччині та в Мюнхені зокрема. Хто туди переважно приїжджає? Через те, що освіта в державних навчальних закладах є безкоштовною, до Німеччини щороку приїжджає багато українських студентів. Пригадую, як за перший семестр навчання в Університеті Людвіґа-Максиміліана заплатив 27 євро. Це було на порядок менше, ніж вартість навчання в багатьох українських вишах. Також в Німеччину приїжджають фахівці в сфері ІТ, українські лікарі, інженери. З одного боку прикро, що спеціалісти в пошуку кращої долі залишають Україну. Проте, більшість з них не втрачають зв’язку з Україною і, живучи в Німеччині, стають мультиплікаторами української культури за кордоном, сприяють налагодженню більш тісних взаємин між двома країнами. Що Ви побажали б молодим людям рідної Коломиї? Перш за все – знати собі ціну, вміти захистити свої цінності, права, свою позицію. Від кожної людини залежить дуже багато, незалежно від того, чи вона є студентом, професором чи іменитим політиком. Міняючи своє найближче оточення, ми змінюємо на краще ціле суспільство, свою країну. Об’єднуватися задля досягнення цілей, вміти працювати не тільки для свого приватного блага, але й для громадського. А також шукати своє справжнє призначення в житті і ніколи не зупинятися на досягнутому. Інтерв’ю взяв Микола САВЧУК