Писати книжки нині – справа невдячна. І найперше тому, що ми в'їхали в епоху електронних комунікацій, коли мозок і тіло ледащіють. Щоби писати книжку, особливо її видавати, треба сподіватися, що речовий плід твоєї фантазії хтось іще прочитає, окрім родичів і друзів. Звісно, якщо тільки ти не відносиш себе до категорії нечитабельних сьогодні геніїв у сподіванні посмертних почестей. 26-літній коломиянин Остап Соколюк своїм романом "Ені" несподівано для себе самого потрапив до топ-десятки письменників з різних країн, чиї книжки найбільше продаються у мережі книжкових магазинів "Буква", повідомляє "Дзеркало Коломиї". Він там значиться п'ятим у списку. Жодного письменника з Коломиї ще так масово не купували. Спочатку декілька слів про автора. За його признанням, до вербальних фантазій мав схильність з дитинства. Розказував бабусі на ніч казки, аж доки вона не засинала. Причому сюжети вигадував находу. Відтоді бабуся без казки не могла спати. А Остап укладав світ своїх героїв. Потім була школа. Через те, що його вигадані герої ніяк не хотіли вмощуватися в прокрустове ложе запропонованих учителькою тем, твори з української літератури писав у початкових класах погано. Відносини до нього шкільних наставників змінилися лише в старших класах, коли про те, що хотів з дитинства сказати, вже було можна казати. А йшлося ж про цілком безневинний жанр – фантастику. "Якось у дев'ятому класі я приніс учительці своє оповідання. Вона була приголомшена, – пригадує Остап, – відтоді я збагнув, що філологія є моїм покликанням і вступив на філфак КДНУ на кафедру фольклористики". У 2011 році молодий письменник видав свій перший роман "Людина в (м)асьці". У романі автор відсутній, текст скомпонований на основі листування в інтернеті. А рік перед тим написав повість "Двері в казку", яку купило видавництво "Грані-Т". Ще були оповідання, надруковані в журналах "Київська Русь" та модерновому часописі "Четвер". Тепер – про роман "Ені", який приніс його автору шалену популярність у молодіжних колах. Сам автор відносить свій роман до жанру пригодницької мелодрами. Усе будується на основі квантової механіки, – метафора стосунків між людьми. Популярно пояснюючи, це означає, що в природі не існує жодного фатуму, чи невідворотності. Людина з сильним і чесним почуттям здатна змінити власну програму долі, якщо така існує. Квантове кохання змінює навіть реальність під себе. "Коли я починав писати, то ще не знав, що буде з моїми героями... Я чую в собі їхні голоси, але я їх візуально уявляю по-різному. Тому позначаю якісь типові риси, не малюючи портретів ні зовнішніх, ні психологічних. Нехай кожен читач малює собі їх самотужки. Для мене ж важлива інтрига, пригода. Герої мої живуть власним життям і вже мною керують. Книжка може бути сильніша від автора...". Одвічну тему – Він і Вона – Остап Соколюк моделює по-своєму. Жінка, – це хвиля, чоловік, – це тверда часточка. Коли в людині багато світла, вона здатна змінити цей світ, перемалювати його яскравими й світлими кольорами і зробити зручним для проживання. Остап стоїть ще тільки на порозі своєї зрілості – чоловічої і творчої. Та вже завоював успіх. Його книжки продаються, і він може дозволити собі жити на гонорари і відсотки від їхнього продажу, чим не можуть похвалитися навіть багато "живих класиків". На запитання, що для нього означає бути щасливим, відповідає: "Щастя – це коли робиш те, що подобається і воно в тебе добре виходить". Андрій МАЛАЩУК