Багато коломиян середнього віку, які не вели і не ведуть надміру аскетичний спосіб життя, зберігають у пам’яті кнайпу "Чіпок" – на перетині вулиць Богдана Хмельницького й Петлюри. "Чіпок" мав ту особливість, що це була не банальна кнайпа, де їдять, випивають і потім дуже голосно розмовляють. Ні. Ця харчевня мала своїх завсідників – контингент, патріотично налаштований, а також – творчий. Їх заманював сюди хазяїн – підприємець і громадський активіст Геннадій Романюк. Поступово "Чіпок" виріс зі своїх дитячих штанців і перетворився у великий харчувальний заклад під назвою "Звенислава". Обличчя харчевні змінилося, розширилися масштаби, та не змінилася національна начинка: переважно національно свідомий контингент відвідувачів. Звісно, приходять сюди й інші, однак іншим, либонь, не дуже комфортно у специфічному оформленні: штурмові обладунки майданівців (та й самого хазяїна – вчорашнього бійця Самооборони Майдану), бойові прапори батальйонів АТО, шеврони добровольчих підрозділів. Є один безцінний експонат – портрет Шевченка, якого побратим хазяїна, також майданівець Василь Дідик виніс з палаючого Будинку профспілок у Києві. Всі ці раритети зібрані в одному залі. В інших – картини коломийських художників, сувенірна мала скульптура, стародавні вжиткові речі, розписані майстрами тарелі. Приваблює сам інтер’єр приміщень, стіни і сходи яких вимощені злегка обтесаним деревом, без тирсоплити й пластику. Але перегорнімо сторінки назад, до першопочатку. Геннадій зізнається, що в його жилах тече кров, замішана на чотирьох стихіях – гуманітарній, кулінарній, патріотичній та комерційній. Мама – вчителька, баба була весільною кухаркою, дід – продавцем. Усі – гартовані українські патріоти. Сам починав свою діяльність з посади майстра на "Сільмаші". У другій половині 80-х на хвилі національного пробудження молодий чоловік разом з однодумцями був причетний до створення на заводі першої в Україні демократичної громадської організації – Товариства української мови. У товаристві виникла ідея створити літературно-мистецьку вітальню. Так у стінах заводського гуртожитку виникло кафе "Звенислава". Геннадій розрахувався з заводу й став директором кафе в орендованому приміщенні. Та настали для "Сільмашу" скрутні часи, дирекція заводу поклала око на приміщення. Протистояння між директором кафе й директором заводу закінчилося перемогою директора заводу – договір оренди розірвано, приміщення кафе завод віддав податковій службі за борги. ВІДРОДЖЕНА З ПОПЕЛУ Однак самий бренд "Звенислави" просто не мав права піти в архів – надто багато енергії в ньому акумульовано. Що робить Геннадій? Продає свою однокімнатну квартиру, подаровану "Сільмашем" за 10 років сумлінної праці на заводі, й за виручені кошти купує розвалюху на куті вулиць Хмельницького й Петлюри. На приватизованій території ставить знаменитий "Чіпок". Розвалюху ж перетворює на більш-менш нормальне житло, куди перебирається з сім’єю й добудовує споруду для кафе. Так прищепилася на новому ґрунті "з попелу відроджена" популярна "Звенислава". І успішно функціонує донині. Тепер слово самому хазяїну, чотириразовому депутатові міськради. – У моєму кафе працює 15 осіб. Усі віддані справі й перевірені екстримом. Про "екстрим" поясню. Коли в Україні розпочалася революція, я став бійцем Самооборони і три місяці майже невідлучно пробув на Майдані. За увесь цей час мої працівники брали на свої плечі всю відповідальність за роботу закладу. Мало того – посилали нам до Києва провіант та ящики з порожніми пляшками для "коктейлів Молотова". По змозі я їм віддячую: щороку на День Матері та День Незалежності везу весь колектив кудись на природу, а кафе зачиняю. Ці свята для мене – найважливіші в календарі, якщо не брати до уваги церковних... У справі кулінарній кафе націлене на домашню кухню. Нічого бомбезного, як каже Геннадій, уся їжа натуральна й здорова. Більшість продуктів готують власними руками; сам хазяїн власноруч виробляє три види ковбаси й допомагає на кухні. Наразі про розширення послуг говорити не доводиться, розбагатіти неможливо, дай Боже утриматися на плаву, – зізнається Геннадій. За останні роки кількість клієнтів не зменшилася, натомість збільшилася кількість різних платежів і зростають податки. Проте ціни ми не піднімаємо принципово, іноді собі ж на шкоду. Зате маємо свою постійну клієнтуру. Зупиняються у нас перекусити та поспілкуватися й гості з окупованих територій України, бійці з фронтової смуги, письменники. Влаштовуємо їм тут презентації та гостину... Міцне коріння пустила "Звенислава" на роздоріжжі чотирьох шляхів. Конкуренції не боїться, бо пройшла випробування часом і ціну собі знає.

АВТОР: Андрій МАЛАЩУК ФОТО: Андрій КАНЯ