Дивлячись на цього стрункого, вродливого чоловіка без жодної зморшки на обличчі, важко повірити, що 10 вересня йому виповнилося 60. Однак це саме так, і з цієї нагоди "Дзеркало Коломиї" попросило відомого в наших краях співака Михайла Попелюка відповісти на кілька запитань. - Окрім того, що ви знаменито співаєте свою "Русоньку" й інші речі, глядачі й слухачі навряд чи знають, як ви починали творчу кар’єру.  Це був прямий чи звивистий шлях на сцену? - Родом я з Великої Кам’янки, співати почав у сільській школі, де була розвинута художня самодіяльність. Саме на огляді цієї самодіяльності в Коломиї голова журі Степан Ярмусь запропонував мені вступати в педагогічне училище, на музпедвідділення. На той час я і солістом був, і баян освоїв, і духові інструменти… Гра на трубі тоді особливо цінувалася, адже кожен більш-менш солідний заклад чи організація мав за обов’язок утримувати духовий ансамбль. Після училища викладав музику і співи в Делятині, вступив у Івано-Франківський педінститут, служив в армії. За плечима вже чимало конкурсів, фестивалів, концертних виступів… Мабуть, звивистого нічого не було, все якось надто прямолінійно. - Однак сольною діяльністю ви активно розпочали займатися вже після 30. - Так, на початках  90-их при міському Народному домі створили ансамбль "Боян", я там співав. Взяв участь у фестивалі "Пісенний вернісаж", готувався до фестивалю "На хвилях Світязя". Та для останнього потрібно було заплатити вступний внесок, а ми хоча тоді й вважалися всі мільйонерами зі своїми купонами, внесок я не міг собі дозволити. На допомогу прийшли підприємці Любомир і Оксана Сав’юки. І я їх не підвів, став володарем Гран-прі фестивалю. Мені зразу ж вручили готівкою дві тисячі доларів, причому купюри по двадцятці, рахувати довелося довго. Це була немислима сума, за такі гроші можна було купити однокімнатну квартиру. - На озері Світязь, як відомо, є Алея зірок української естради, ваша світлина як першого володаря Гран-прі там на чільному місці. - Перемога на цьому міжнародному фестивалі дала мені потужний стимул для подальшої творчості. - А хто ваші кумири на музичній сцені? - Насамперед — Дмитро Гнатюк, він, до речі, був головою журі "На хвилях Світязя" в 1996-ому, коли я здобув почесну нагороду. Ну і, звичайно, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, ансамбль "Смерічка". Ми всі виховані на цій музиці. - Яка з власних пісень найулюбленіша? - Кожна пісня — як мале дитя, яке з часом дорослішає і йде в широкий світ. З’являється нове дитя, і ти вже відчуваєш більшу прив’язаність до нього, бо воно ж іще ніби в сповитку, потребує більшої уваги. Люблю співпрацювати з Вадимом Крищенком, Степаном Пушиком, Євгеном Гущиним, Степаном Галябардою. Але найбільше пісень у моєму репертуарі на музику Євгена Боднаренка. Сам також можу вдосконалювати себе як композитор. - Цікаво, у вашій родині ще хтось пов’язав себе з музикою? - Не можу цим похвалитися. І дружина, і син з дочкою музику, ясна річ, люблять, та здобувають свій хліб насущний не на мистецькому полі. Хіба дві внучки проявлять з часом музичне обдарування, наразі ж вони ще малі. - Які творчі плани поза тим, що викладаєте в Прикарпатському національному університеті ім. Стефаника? - Готую збірку пісень "Причастя любові". Це буде така книжечка з текстами і диск, що служитиме студентам як навчально-методичний посібник. - Люди творчих професій полюбляють зазвичай організовувати до своїх ювілеїв вечори в Народному домі чи деінде, звітуючи таким чином про певні досягнення. Оголошення про ваш творчий звіт у місті не видно. - На жаль, наразі мені не до того, не до пишних торжеств. Але я не хотів би вникати в деталі родинних клопотів, їх, цих клопотів, вистачає в багатьох людей, навіщо їм ще й мої біди… - Тоді просто прийміть, пане Попелюк, наші вітання з днем народження. Всякі клопоти минущі, а музика, як мовиться, вічна. З роси і з води вам! Дмитро КАРП'ЯК