Додому Новини Політика Заслужений тренер України Олександр Єжов: «Фізичне здоров’я – це капітал, який важко...

Заслужений тренер України Олександр Єжов: «Фізичне здоров’я – це капітал, який важко переоцінити»

0
Поділитися
Заслужений тренер України Олександр Єжов

Ви, напевно, звернули увагу, що серед багатьох варіантів величальної пісні «Многая літа» є й такий, що починається рядками: «Многая літа най світить сонце і Бог здоров’я вам дає». Бо саме здоров’я – одна з найважливіших людських цінностей, без якої навряд чи можна сповна реалізувати інші цінності. Шлях до неї давно відомий, це передусім активне заняття фізкультурою, спортом. Чи створено в нашому місті належні умови для якомога масовішого залучення людей до фізкультури й спорту? Що може зробити в цьому напрямку новий склад міськради? Пороздумувати над поставленими запитаннями «Дзеркало» запросило заслуженого тренера України, суддю міжнародної категорії Олександра Єжова.

ЧИМ ДАЛІ, ТИМ ГІРШЕ?

–          Пане Єжов, як би ви, знаний у Коломиї наставник молодих борців, оцінили спортивний пульс нашого міста? Як нормальний чи як ослаблений?

–          Як ослаблений, спорт, можна сказати, занепадає, і чим далі, тим стає гірше. Біда в тому, що немає належного державного фінансування галузі, а немає фінансування – не відчувається й якихось результатів. Взяти хоча б футбол. Ніби й нормальний у нас стадіон, проте команда розбігається. Бо недостатня матеріальна зацікавленість гравців.

–          Невже так усе погано в нашому домі?

–          Є, певна річ, проблиски на загальному сіруватому тлі, вони трохи рятують ситуацію. Найсвіжіший приклад – участь команди нашої ДЮСШ № 1 у відкритому міжнародному турнірі для дітей з вільної боротьби, що відбувся в Польщі. Це традиційний турнір, у ньому беруть участь борці з Польщі, Словаччини, Німеччини, активний і західноукраїнський регіон, який, до речі, може похвалитися цим видом спорту. Коломийські борці не підвели й цього разу, усі три учасники турніру – Сергій Єжов, Давид Шульц і Тарас Смолін – привезли з Польщі нагороди.

–          Якщо ми вже заговорили про борців, то прошу кілька слів щодо турніру памяті Олекси Довбуша, який відкриють буквально за кілька днів. (Розмова нашого кореспондента з п. Єжовим відбулася у вівторок, а турнір офіційно відкрили вчора, в четвер. – Ред.).

–          Щорічний відкритий всеукраїнський турнір з вільної боротьби пам’яті Олекси Довбуша став уже традиційним, минулими роками він був доволі представницьким, по суті, це була така собі мала першість Європи, адже приїжджали солідні команди з кавказьких республік, з Болгарії… Цього ж року турнір з відомих причин виглядатиме скромніше, будуть, окрім наших, тільки поляки й білоруси. Як головний суддя його скажу, що виборене перше місце означатиме виконання нормативу майстра спорту України, тож стимул змагатися на повну силу серйозний. Запрошую, користуючись нагодою, 1 – 3 жовтня всіх шанувальників вільної боротьби, а також усіх охочих у фізкультурно-оздоровчий комплекс «Прикарпаття» на вулиці Довбуша.

–          Повернімося, однак, до порушеної теми загальноміського пасивного спортивного життя. Мусять же бути якісь види спорту, якими Коломия, незважаючи ні на що, не перестає славитися.

–          Тут поза конкуренцією пауерліфтинг і бокс, маємо поки що непогані результати. Є в місті два майстри спорту з гімнастики. Є добрий результат у легкій атлетиці, недавно наша дівчинка бігала на чемпіонаті світу. Але цього замало, щоб вважатися спортивним містом.

УРОК ФІЗКУЛЬТУРИ БЕЗ СПОРТІНВЕНТАРЮ

–          А з чого ви розпочали б свою депутатську діяльність, якби були обрані 25 жовтня в ратушу, щоб поліпшувати становище в галузі?

–          З вимогливого контролю за роботою шкільних учителів фізкультури, за станом шкільних спортзалів.

–          Що, тут теж усе безнадійно?

–          А як може бути обнадійливо, якщо в спортзалі бракує добротного інвентарю? Навіть мата чи каната не завжди побачите. Не уявляю, як вони складають нормативи. Тому й не дивно, що в спортивні секції приходять діти без належної координації рухів, які й переверт не вміють зробити. Дітей узагалі стало менше приходити в секції. Раніше, бувало, вишикуєш їх усіх, відбираєш кращих з кращих, де бачиш добрий потенціал. Тепер же ледь не просити доводиться батьків, щоб записували дитину в секцію. Комп’ютер – основна розвага. Потрібно реформувати фізичне виховання школярів, бо так далі бути не може.

–          Як бачите це реформування?

–          Щоб після 5 – 6 класу дитина могла вже вибирати собі спортивну секцію до вподоби і тренуватися там. У нас же вчителі фізкультури надто широкого профілю, вузьку спеціалізацію слід віддати спортивним школам, і то в якомога ранішому віці. Сьогоднішня школа не дбає про те, щоб ростити здорову націю, навчальна програма переобтяжена, як на мене, зайвими предметами, дитині, якщо хоче стати круглим відмінником, ніколи й угору глянути, де вже тут до спорту. Педагоги забувають, що фізичне здоров’я – це капітал, який важко переоцінити.

–          Якщо все ж батьки зважаться фізично розвивати дитину, в яку секцію ви порадили б записатися?

–          На гімнастику, у нашій ДЮСШ вона діє. Приймаємо діток від п’ятьох років, і мудро роблять ті батьки, які приходять до нас з приводу цієї секції. Гімнастика – це основа, база для всіх наступних видів спорту. Якщо в тебе гнучке, добре треноване тіло, ти маєш шанс відзначитись і в інших видах.

–          Ще наприкінці 1980-их коломийські школярі мусили вміти плавати й ходили задля цього в басейн…

–          А сьогодні басейн у жалюгідному стані. Я недавно проходив мимо – повибивані вікна, вирвані двері, жахливе враження. Просто в голові не вкладається: у Коломиї немає басейну! У селі Турці він може бути, коломийські школярі їздять плавати до Турки, бо в Коломиї тренуватися немає можливості.

–          Тим паче що в райцентрах нашої області басейни діють. У невеличкому Рогатині, наскільки відомо, басейн збудували з ініціативи кількох підприємців, потім передали його на баланс управління освіти. У нас же все обмежується балачками й телевізійними розмислами: чи будуємо новий басейн? чи ремонтуємо старий? чи вдосконалюємо площу перед «Писанкою»?

–          Я, звичайно, не будівельник, проте здається, що доцільніше було б збудувати новий сучасний басейн, ніж ремонтувати старий.

ЯКБИ ДЕПУТАТОМ БУВ Я…

–          Що вам особисто не подобається в місті?

–          Стан доріг. Навіть до тієї ж Турки доводиться їхати обережно, обминаючи численні вибоїни. Нині, перед виборами, міська влада начебто активно взялася за дороги, однак виникає питання: що заважало братися за них упродовж попередніх років?

–          Тільки дороги не подобаються?

–          У нас немає нормального концертного залу. Такого, щоб там могло поміститися тисяч п’ять народу, щоб можна було не тільки послухати приїжджого народного артиста, але й організувати спортивний конкурс, якусь виставку товарів… У всьому світі це є, а в нас немає.

–          А що ви зробили б насамперед з того, що реально можна зробити, ставши депутатом?

–          Передусім заборонив би встановлений на стадіоні скейтпарк. Публіки там не бракує і вночі, тож зранку дивишся – купи пляшок з-під пива, недопалки… Але найгірше, що дуже травматичний скейтпарк, кількох уже звідти забирали «швидка». Якщо займатися цим ризикованим спортом, то під наглядом відповідного тренера, а я навіть не знаю, чи є в Коломиї такий тренер. А ще я домагався б того, щоб біля кожної церкви побудувати спортмайданчик.

–          Бачу, проблеми з фізичним вихованням дітей вас дуже хвилюють. А ви своєму синові, Сергію, дозволяєте бавитися комп’ютером?

–          Хіба тільки в неділю. У мене тут строго, інакше він не привіз би нагороду з Польщі.

 

P.S. Уже під кінець розмови, яку ми вели в центрі міста, підійшов до нас чоловік років приблизно 50–53. Почув краєм вуха, що розмовляємо про спорт, молодь і інші дотичні речі, й підійшов, не особливо церемонячись. «От ви все про спорт балакаєте, – втрутився в розмову. – А погляньте навколо. Отут три точки, там три точки, ген там три точки… Куди не ткни пальцем – всюди горілочка».

Мусили погодитися з чоловіком, куди від правди дінешся.

 

На правах реклами