Здавен людей цікавило походження назви рідного села чи міста. І що ця назва була незрозуміліша, то більше існувало її тлумачень. При цьому допускали дві суттєві помилки: 1. Шукали розгадки в сучасній літературній мові чи діалекті 2. Не бачили на власні очі того міста чи села, про які писали. Це стосується й досліджень про Коломию... Першими відомими нам істориками, які висунули гіпотезу про походження назви нашого міста, були польські дослідники минувшини Міхал Балінський (1794 — 1864) і Тимотеуш  Ліпінський (1797 — 1856), які впродовж 1843 — 1846 рр. видали у Варшаві 3-томник у 4-х частинах «Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym» («Старожитності Польщі з історичного, географічного та статистичного поглядів»). Згодом ще низка істориків, мово- і краєзнавців висунули свої припущення й версії щодо походження назви міста над Прутом. Найґрунтовнішим дослідженням на цю тему є  «Таємниця віків» Степана Андріїшина (Червоний прапор [Коломия]. — 1990. — 29 серпня, 7 вересня, 15 вересня, 26 вересня, 5 жовтня, 10 жовтня, 19 жовтня, 24 жовтня, 2 листопада, 10 листопада, 21 листопада.). Автор цієї розвідки пропонує свою гіпотезу, але спочатку нагадає читачам усі дотеперішні версії, аналізуючи їх. Отже, за 170 років науковці, мово- і краєзнавці запропонували такі свої версії й припущення щодо походження назви Коломия:

1. Від санскритських слів «кала» (коло) і «мига» (мия), що означає Чорна ріка, Чорнорічка. Це версія професійного санскритолога С. Наливайка.

Справді, в Коломиї є Чорний Потік, який у давнину міг бути рікою. Однак не більшою за Прут. Якщо назва міста не прив’язана до Пруту, то чому вона мала б бути прив’язаною до Чорного Потоку? Але найголовніший контрарґумент полягає в тому, що Чорний потік пливе рівнинною місцевістю, в той час як давнє місто стояло на горі.

2. Від санскритських слів «кула» (куля) і «мауа» (мая), що, на думку санскритолога-аматора В. Кобилюха зі Львова, означає «дивовижні будинки», «чудодійне господарство» або «чарівна родина». Очевидно, це неправдоподібна версія, а скоріше якесь романтичне, казкове пояснення.
3. Від латинського слова «Colonia», що означає «колонія», тобто військова залога Стародавнього Риму. Дехто уточнював, що йдеться не про військову колонію, а торговельно-виробниче поселення.

Ця версія дуже давня і доволі поширена. Щоправда, прихильники цієї версії не пояснювали, чому саме наше місто назвали Колонією, а решту таких самих колоній назвали інакше. Очевидно, ця помилкова версія з’явилася на основі помилкових написань нашого міста на європейських мапах. Відомо, що на деяких давніх картах фіґурувало зрозуміле європейцям Colonia, а не загадкове Colomia. Тепер ми вже переконалися, що значно раніше, і в 1507 р. на римській мапі, і в 1513 р. на страсбурзькій мапі — Коломия зазначена як Colomia, а не Colonia. Йдеться про те, що картографи допускали лінґвістичні помилки. У першій літописній згадці (1241 р.) йдеться про «коломийську сіль», а 1395 р. польський король Ягайло надав маґдебурзьке право Colomia in terra Russia, а не Colonia.

4. Від латинського «Sol» («Соль») — божок Сонця, що нібито дорівнював давньослов’янському божкові Сонця — «Колу», а потім замінив його. Відповідно коломиєць, той, що варив сіль, став солеваром.

Версія заплутана, непереконлива, зокрема, її автор не подає джерела, в якому доведено, що дослов’янського божка називали Колом і що Соль замінив Кола. Але коли ми зазирнемо до етимологічного словника, то довідаємося, що старослов’янське слово «соль» своїм корінням сягає не лише латинського «sal», але й ґотського «salt», а далі — спільного індоєвропейського «sal». Отже ж, сіль є справді одним з найдавніших світових промислів. Відомий український археолог Л. Крушельницька доводить, що солеваріння на Прикарпатті відоме від доби енеоліту. Тобто, 4-3 тисячі років до Різдва Христового у нашому краї вже варили сіль з соровиці! А, як знаємо, саме на той час припадає період Трипільської культури. Оскільки на височині, де тепер Воскресінецька гора, гора Корнів у Корничі й Грушеві та хребет гірських територій с. Спаса, виявлені трипільські поселення, то цілком логічно, що вони вже знали соляний промисел. Що «сіль» і «Коломия» пов’язані історично — це здається вірогідним, але вони не пов’язані лінґвістично, тобто мовними нитками.

5. Від латинської «соllum» (коллум) та «meum» (меум), тобто «мій гірський перевал».

Щодо гірського перевалу, то справді, на теренах (Воскресінецька гора й околиці), де стояло якесь протомісто чи перша Коломия, міг бути перевал. Але при чому тут «мій»? Чий?

6. Від арабського слова «каламі», що означає «знавець Корану».

Знавці Корану на наші терени могли заходити і як мандрівники, і в складі вояків-нападників з азійських степів. Але в тому випадку вони були тут короткочасно, і ніхто з корінних наших предків не міг на їхню честь назвати місто.

7. Від угорського короля Калмана чи Коломана, який жив у 1208 — 1241 рр. Цю версію люблять поляки, однак її не важко спростувати. По-перше, Коломия існувала ще задовго до того як у Х ст. до Європи з-за Уралу прийшли мадяри. По-друге, Коломанова історія в Галичині вельми строката і він не міг тут закоренитися, бо галичани виступили проти нього. Тож, чи могли після його короткого володарювання корінні русини залишити назву з його іменем? Та й угорських назв населених пунктів більше поблизу ніде не зафіксовано. По-третє, треба б прихильникам цієї версії послухати як вимовляють самі мадяри ім’я цього короля — Коломан, Кальман чи Калман? І раз уже його іменем назвали наше місто, то чому воно так і не називається — Калман (Коломан) або Калманварош (варош — по-угорськи місто), а Коломия?
8. Від легендарного молдовського володаря Кольомея.

Це припущення невідомо звідки взяте і кого стосується.

9. Від румунського (волоського) «culmea» («кулмеа») — «горб», «холм», «верх».

Це припущення доволі доказове, хоча його автори не поцікавилися, чи слово «culmea» («кулмеа») є питомо румунським (волоським), чи вони запозичили його з латинської або якоїсь іншої прадавньої мови?

10. Від тюркських, зокрема половецької, мов, де «каламиє» означає «податок».

Версія не доказова, бо з історії невідомо, чи перед монголо-татарськими часами хтось зі степових азійських кочівників збирав податки на нашому Покутті. А якщо й збирали, то не лише в нашому місті, але й в інших містах. І за логікою, всі ті міста мали б називатися Коломиями.

11. Від старослов’янського «коло» і молдовського (волоського) «мил», тобто поселення «коло милу» (намулу, болотистої місцини).

Версія непереконлива, бо місто мало існувати ще задовго до того, як на наші терени почали проникати волохи й молдовани. Історики датують їхнє пастуше вторгнення Х століттям. Зрештою, чому поселятися коло намулу чи болота, якщо є ліпша місцевість?

12. Від старослов’янського «холм» (пагорб) і «мия» (ріка) під ним.

Версія близька до правдивої, хоча ніде в лінґвістичних джерелах не зафіксовано, що наші предки ріку називали «миєю». Цю версію, здається, придумали самі автори версій, яких згодом спростували поважніші дослідники.

13. Від поширеного в слов’янських мовах «коломійя», «коломія», «коломиє», «коломийє», тобто «сліди від коліс», «жолобок-колія», «вибій, наповнений водою».

Версія близька до правдивої, бо ж у давнину й справді на Покутті були болотисті дороги. Але вони такі були не лише в тутешній місцевості, але й очевидно скрізь. Чому тоді саме наше місто назвали за оцими «слідами від коліс»?

14. Від давньослов’янського танцю «Коло».

Безперечно, наші предки та й ми танцюємо в колі, ба навіть є славний чоловічий космацький танець, щоправда, не «Коло», а «Колесо». Тож чи був танець «Коло» в давнину? І якщо був, то чому на його честь мали б назвати місто? Це неправдоподібна версія.

15. Від давнього й невідомого нам чоловічого імені Коломий.

Цю версію породила одна-єдина коломийка, яка записана в тритомнику «Коломийки» (Львів), який упорядкував В. Гнатюк. Вона починається словами: «Наш Коломий, наш Коломий дома не ночує». Оскільки упорядник невідомо чому написав «Коломий» з великої літери, то читачі повважали, що йдеться про чоловіче ім’я. Але, здається, тут співається радше про мешканця Коломиї чи Коломийщини або ж про того коломийця, що варить сіль чи продає її.

16. Від прийменника «коло» («біля») і дохристиянського божка Мий, тобто поселення «коло Мия».

Звідки взявся той Мий — невідомо, адже слов’янська міфологія не знає такого божка. Мабуть, його видумали краєзнавці-вигадники (є й такі). Тому ця версія помилкова.

17. Від прийменника «коло» (біля) і ріки, яку в давнину називали «мий» чи «мия», чи навіть Миява, Міява. Тобто, «Коломия» — це поселення біля ріки.

Вище вже зазначено, що в лінґвістичних джерелах не надибуємо повідомлень про те, що наші предки ріку називали «миєю». Хоча прадавні міста здебільшого засновані на пагорбах поблизу рік.

18. Від потоку Коломийка.

Це дуже проста версія, щоправда її автори не ламали собі голову, від чого походить назва самого потоку.

19. Від іменника «коло» (колесо) і дієслова «мити», тобто, що візники, фірмани мили у водах (потоках, ріці) колеса, коли приїжджали до поселення.

Ця версія надзвичайно поширена і дуже подібна до пункту 13. Тут слід зауважити, що польське слово «коло» — це українське «колесо», отже наші прапредки мали б якось інакше назвати місто — Колемия чи Колесомия. Однак версія непереконлива, бо ж у давні часи мили колеса скрізь, де була можливість і потреба. Якісних доріг тоді не було, а рік і потоків не бракувало.

20. Від «коло» — «корби», «криниці», з якої брали воду «мити»(ся).

Версія непереконлива, бо криниць було багато і вони не давали назву містам. Та й чи копали тоді криниці, коли вже була Коломия, чи просто черпали води в джерелах і природних криничках?

21. Від давнього пристрою-механізму «коломия», який могли використовувати в соледобувних промислах.

Це лише припущення у контексті солеварних промислів і давніх поселень. Лінґвісти не зафіксували назви такого пристрою-механізму. Як переконуємося, Коломия за версіями щодо своєї назви могла б очолювати список лідерів. Про що це свідчить? Лише про одне: назва надто прадавня!

Продовження буде...

Микола САВЧУК