ЯК ЖИВЕШ, ОКОЛИЦЕ?
– Нашу розмову, пане Плекан, хотілося б розпочати не з коломийського середмістя, вигляд якого багато кого не влаштовує, а з міських околиць, з їхнього впорядкування. Тут, наскільки відомо, становище більш гнітюче, ніж у центрі. – Так, ратушу околиці мало цікавлять. Чи не єдиний позитивний приклад, який я міг би навести з цього приводу, – це кінець вулиці Франка, де Будівельна, Квіткова… Місто подбало про освітлення того мікрорайону, про добротні залізобетонні опори з ковпаками. Але це давня історія, вона стосується ще другої половини 1980-их. Відтоді щось і не пригадую, щоб коломийські керівники проявили турботу про впорядкованість нових мікрорайонів на околицях. Усе віддано на відкуп самим мешканцям – і освітлення, і вода з каналізацією, й інші вигоди. Зроблять люди самі чорнову дорогу – місто ще може деколи підкласти плече. – Трохи незручно нагадувати вам, секретареві депутатської бюджетної комісії, про традиційну відмовку міських урядовців: у скарбниці немає грошей… – Власне, що відмовку, я й сам не раз чув це «немає грошей» від міського голови. Хоча можна було б вітати, якби він споруджував свої багатоповерхівки на околицях, дбаючи одночасно про тамтешню інфраструктуру. Бо збудувати будинок у центрі, використовуючи вже наявні комунікації, не так і складно. – Середмістя куди престижніше, а наш уряд мусить дбати про престиж… – Ціную іронію, але тут краще підходить, як на мене, сатира. Центр перетворився, за словами одного з недавніх авторів «Дзеркала», в Калинівський ринок, торгують навіть під стінами дитячої церкви, всіляко заважаючи автомобільному руху. Згадаймо також, що, готуючись до Гуцульського фестивалю в Коломиї, всі комунікації сховали в землю. А що маємо нині? «Укртелеком», «Квант-II» заснували кабелями міжбудинковий простір, проте за використання своїх мереж і не думають платити містові. Опори ж міські, мали б платити, як нагадував я недавно в депутатському зверненні, адресованому керівництву «Житлоінфоцентру». Але отримав на свій запит надто вже розпливчасту відповідь.І КАНАЛІЗАЦІЯ – СКЛАДОВА ЦИВІЛІЗАЦІЇ
– Судячи з ваших виступів як на сесіях міськради, так і в газетах чи на НТК, ви активно переймаєтесь екологічними негараздами в місті. Це так велить ваша совість чи депутатський обов’язок? – І те і те водночас. Будучи три роки заступником голови адмінкомісії, я наслухався стільки всяких фактів, які свідчили про низьку екологічну культуру наших людей, що можна написати цілий трактат. Уявіть собі, що в нашій писанковій Коломиї налічуються сотні домогосподарств, непід’єднаних до центральної каналізації. Тобто відходи їхньої життєдіяльності потрапляють безпосередньо в Радилівку чи Чорний потік. А якщо навіть і облаштує господар у себе на подвір’ї септик, то не завжди потурбується, щоб викликати вчасно автомашину й викачати вміст септика. У такому становищі цілі вулиці. Хоча треба визнати, що впродовж цієї нашої депутатської каденції чимало вулиць все ж офіційно під’єдналося до каналізації. – Як же впливає адмінкомісія на порушників? – Здебільшого штрафами. Мінімальний штраф на громадянина за самовільне під’єднання до центральної каналізації, наприклад, 340 гривень. На юридичних осіб він ще більший. На початках нас буквально закидали протоколами про адмінпорушення, однак накласти штраф не завжди вдавалося. – Що заважало? – Працівники відділу управління комунальним майном чи «Житлоінфоцентру» не дотримувалися всіх вимог до складання протоколів. Щоб правильно скласти документ, потрібно описати суть порушення, навести конкретні докази, винести спочатку людині попередження… В іншому разі документ можна легко оскаржити в суді, що й траплялося. Довелося провести з авторами протоколів роз’яснювальну роботу, після якої паперовий потік значно поменшав. – Можливо, перевіряльники просто не захотіли морочити собі голову всіма вашими інструкціями й стали поблажливіші до порушників? – А можливо, що виносили порушникам попередження і ті правильно реагували. Хоча потрапляння неочищених стоків у потічки і далі залишається загальноміською бідою, засвідчуючи сумний факт: доки це триватиме, доти місто не матиме всіх підстав вважатися високоцивілізованим.КОМУ НА СМІТНИК ІСТОРІЇ
– Не спитати історика, що він думає про поточний політичний момент, – це приблизно те саме, що бути в Римі й не бачити Папу Римського. Отже, ваша думка з приводу цієї дражливої теми, пане Плекан. – Ми напередодні дуже відповідальних виборів. Взагалі-то вибори всі відповідальні, але байдуже поставитися 25 жовтня до свого конституційного обов’язку неприпустимо. Бо ті, що вчора сиділи на валізах, сьогодні знову підбираються до влади, і особисто мене така тенденція тривожить. – Добре було б з цього місця трохи детальніше… – Люди, віддані Януковичу, не без остраху вичікували, чим же закінчиться Революція гідності. Вичікували не лише в Києві, але й в області, в Коломиї. Революція закінчилася, на щастя, перемогою прогресивних сил, Янукович утік. Однак дуже швидко стало зрозуміло, що нова влада не збирається зводити порахунки з тими, хто привів країну до економічного й культурного колапсу. Ні в Києві, ні тим паче в Івано-Франківську чи Коломиї. І сьогодні вони ожили, аж ніяк не соромляться своїх «Регіонів», «Відродження», «Опозиційного блоку» чи там партійки Литвина, преспокійно йдуть на вибори. Хоча їхнє місце мало б бути на смітнику історії. – Соромно сказати, але сприяють поверненню до політичного життя цих людей і журналісти. Ось одна івано-франківська газета надрукувала зовсім недавно розлоге інтерв’ю з відомим януковичівським підспівувачем. Жодного гострого запитання. Зате повна свобода славослів’я на адресу чинного президента, щедро помережаного «вічно живими» розмислами на тему «як то було б добре при вертикалі влади». Журналістові байдуже, що хвалена вчорашнім чиновником вертикаль влади аж ніяк не корелюється з децентралізацією, дерегуляцією й іншими конче потрібними для країни новаціями. – У нас чомусь вважають, що змусити людину відповідати за свої вчинки – це не по-європейськи. А даремно. Згадаймо хоча б післявоєнну Францію. Цілком європейська держава, правда? Як же вчинили там з колабораціоністським урядом Віші? Позбавили всіх урядовців, які співпрацювали з гітлерівцями, громадянських прав. Ти собі живи, але сиди тихенько і кліпай дрібненько, у політику більше ні ногою. І всі розуміли, що це правильно, інакше ладу в країні не буде. – Це безмежна українська доброта… – Але сатрапи Януковича теж українці. І маю сумнів, що з нами вони, якби Революція гідності зазнала краху, повелися б по-джентльменськи. З нами, це передусім з тими 30–35 депутатами міськради, що їздили на Майдан і організовували то на східцях університету Шевченка, то безпосередньо на Майдані відкриті сесії, засуджуючи диктатуру, приймали звернення і рішення, спрямовані проти антиукраїнської політики режиму.ПРО РОБОТУ, ПРО СІМ’Ю
– Директором Коломийського інституту, знаю, ви стали недавно. Як працюється на новій посаді? – Поки що, незважаючи на новий Закон України «Про вищу освіту», освіта фінансується за залишковим принципом. По суті, держава бере на себе обов’язок забезпечувати зарплатню працівників університету, стипендії студентів і світло-воду-газ. Все решта лягає на плечі самого університету. Чи потрібно пояснювати, що про якийсь розвиток науки не може бути мови? – Скажете кілька слів про себе? – Народився в Коломиї, після СШ №5 вступив у Чернівецький держуніверситет імені Федьковича, на істфак. Окрім історичної, маю ще спеціальність фінансиста, оскільки закінчив і Тернопільську академію народного господарства. Навчався в аспірантурі Інституту української археографії і джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України, захистив кандидатську дисертацію зі спеціальності «Всесвітня історія». – Маєте міцний тил? – Ви про сім’ю? На щастя, все гаразд. Дружина викладає англійську в ЗОШ №6, старший син – студент Прикарпатського національного університету, молодший ще школяр, вчиться в тій же школі, що й свого часу я вчився. На правах реклами