Про історії тих віл та перипетії, які передували будівництву, ми дізнаємося у розмові з краєзнавцем Василем Нагірним. З часів Австро-Угорської імперії Коломия була тим містом, яку полюбляли відвідувати знатні вельможі, серед яких і останній імператор з роду Габсбургів – Карл Франц Йосиф. Вони будували для себе будинки заміського типу, адже саме так з латині перекладається слово "вілла". Вілли на вулиці Богдана Хмельницького. "Емілія", "Вільгельміна" та "Ґерміна". В одній з таких віл, яку, на жаль, зруйнували в радянські часи, і жив останній імператор Австро-Угорської імперії Карл зі своєю дружиною Зитою в 1912 р., коли проходив військову службу в Коломиї, будучи тоді ще престолонаслідником. За розповідями тогочасних людей, племінники імператора Франца Йосифа, Фердинанд і Карл, інкогніто приїздили до Коломиї, напевно для таємних побачень. Тут вони й побудували для польських панянок сестер Піскозуб у стилі віденської сецесії вілли "Емілію" і "Вільгельміну". Це були дві дзеркальні вілли-близнюки. Тепер напис на другій віллі вже дещо відпав і став чоловічим ім’ям "Вільгельм". Та все ж височить флюгер, датований 1907 роком. Наразі тут мешкає декілька сімей, чуємо зі слів пана Ігоря, який народився і живе з 1966 року у "Вільгельміні". [caption id="attachment_122165" align="alignnone" width="791"] Вілла "Вільгельміна"[/caption] [caption id="attachment_122171" align="aligncenter" width="1020"] Вілла "Емілія"[/caption] Краєзнавець Василь Нагірний зізнається: деякі з віл, а саме крайня ліворуч – "Ґерміна", була дуже змінена теперішнім власником цієї будівлі, особливо це торкнулось даху, там виникла ледь не ще одна добудова. Ці будинки потрібно підводити під конкретний статус. З теперішнім власником поспілкуватися не вдалося – його на місці не було… [caption id="attachment_122170" align="alignnone" width="1024"] Вілла "Герміна"[/caption] Ще одна вілла не дочекалася наших днів. Мова про "Нірвану", яка містилася на теперішній вул. Івана Франка. Про неї відомо не так багато – це був приватний міщанський будинок кінця 19 – початку 20 століття. Вілла "Затишок" на вулиці С. Петлюри фактично межує з єврейським кладовищем. Вона збудована в міщанському архітектурному стилі з перегукуванням фахверкового – поєднання дерева і цегли. На жаль, архіви були спалені у 39-44 роках минулого століття радянською владою і точних даних не збереглося. Натомість вдалося поспілкуватися з пані Олею, сусідкою, яка саме зайшла в гості до однієї з мешканок – 90-річної жінки, яка не мала змоги поспілкуватися з нами. Розповідає, що колись тут жила полька, яка виїхала до Польщі. Нині у віллі є три квартири. Більше жінка нічого не знає. [caption id="attachment_122175" align="alignnone" width="1024"] Вілла "Затишок"[/caption] На розі вулиць Млинської і Староміської, не доходячи до старого Млина, розташована вілла "Жозефіна". Вона належала власникові млина – юдеєві за походженням Ґольдбергу, який і посадив того дуба на розі вулиць, а віллу побудував для своєї родини. Жив тут до 1939 року. Був знавцем і естетом в архітектурі, дізнаємося від Василя Нагірного. [caption id="attachment_122174" align="alignnone" width="1024"] Вілла "Жозефіна"[/caption] Вілла "Порай" збудована 1909 року і міститься на вул. Українській. Ця будівля є однією з найцікавіших після імператорських, тут присутня різьба по дереву, флюгери в неоромантичному стилі, як і належить заміському будинку. Тут нас зустрічає 82-річний Анатолій Вікторович – власник однієї із квартир, вдівець. І вже за сталою традицією у цій віллі також мешкає декілька сімей. "Я живу тут з 1946 року, мій батько був військовим, і після війни в Чехословаччині ми переїхали сюди з Ужгорода. Тут також жили й інші військово­службовці". Розповідає, що працював 20 років у Коломийській єпархії УГКЦ різноробочим, до того навчався в тогочасному технікумі МОД, сьогодні це Політехнічний коледж. Каже, що лише всередині робив побілку, все інше залишив, як було спочатку. Коломийські вілли – це спадщина європейської архітектури з багатолітньою історією. Якщо вчасно не зайнятись їх реставруванням – вони можуть назавжди відійти у минуле… Віталій БИРЧАК Фото: Андрій КАНЯ