Ніхто з нас ніколи не задумувався над тим, як виготовляються прикраси, які ми носимо щодня. А щоб зробити кулон, сережки чи перстень, ювелірам інколи потрібно навіть кілька днів. Все залежить від складності ескізу. Можливо, саме тому ювелірні вироби завжди коштували дорого.
31 січня ювеліри відзначають свій професійний день. Ця професія насправді дуже давня. Кажуть, що її коріння походить ще з первісних часів. Але в давнину виявлялась вона по-іншому: в прикрашанні житла, наприклад. Бо ж про професію ювеліра в ті часи мова йти не могла. З роками майстри вдосконалювались, навчались нових технік, тому сьогодні ювеліри своїми руками створюють неперевершені унікальні вироби.
Дзеркало медіа в Міжнародний день ювеліра вирішило познайомити вас з молодими ювелірами з Прикарпаття, які в цій професії ще не так давно, але при зустрічі з хлопцями відразу помітний вогонь в їхніх очах, бо займаються тим, що подобається й приносить задоволення.
Це студенти Косівського інституту декоративно-прикладного мистецтва Ярослав Коник (за сумісництвом - відеоператор "Дзеркало медіа") та Богдан Вацеба. Обидва навчаються за спеціальністю "Художня обробка металу".
Богдан колись вчився в художній школі, але з металом справи ніколи не мав. Почав працювати з ним тільки Косові. Каже, що хотів колись стати ковалем, оскільки його батько зварювальник, але доля занесла в ювелірну справу.
Ярослав хотів стати майстром з обробки дерева. Щоб вступити на бюджетне місце, йому не вистачило 0,1 бала, тому обрав обробку металу. Думав, що згодом переведеться, але професія так сподобалась, що вирішив залишитися.
На запитання про те, наскільки важко працювати з металами, Богдан відразу ж, не роздумуючи й усміхаючись, відповідає: "Легко!" Зробивши паузу, хлопець додає: "Якщо займатись тим, що любиш і подобається – завжди легко".
Хлопці пригадують, що як тільки почали займатись ювелірною роботою так легко, як зараз вони про це говорять, зовсім не було. Богдан каже, що пам’ятає, як спочатку навіть лобзик правильно тримати не вмів, вчитися починав в буквальному сенсі цього слова на коліні. Ярослав думав, що забере документи із навчального закладу після першого семестру, але ювелірна справа взяла гору над будь-якими початковими амбіціями.
На інтерв’ю хлопці принесли свої вироби. Кожен з них індивідуальний та неповторний. У більшості випадків молоді ювеліри займаються виготовленням жіночих прикрас. Працюють поки що з латунню. Власне, саме на цьому металі їх вчать працювати в інституті.
Богдан з Ярославом кажуть, що це досить таки твердий метал. Зі сріблом, наприклад, працювати легше, оскільки воно за структурою м’якше. Але латунь практичніша у використанні. Навіть якщо виріб почорнів, його можна з легкістю відполірувати, потерши до джинсів або будь-чого іншого.
На один кулон інколи може піти й три дні. Все залежить від складності ескізу, без якого починати роботу неможливо. Спочатку хлопці розробляють виріб на комп’ютері. Наступний етап – відшліфовують та чистять лист латуні. Пізніше накладають ескіз на метал, випилюють виріб та напаюють всі необхідні елементи. Далі – ще кілька етапів. І тільки в кінці готовий виріб треба добре відполірувати.
Найприємнішим моментом ювелірної роботи є відгуки від людей. Ярослав пригадує, як одного разу на фестивалі на руці одної відомої співачки побачив свій перстень на екрані, коли оператори почали знімати крупні плани.
Богдан та Ярослав розповідають дивний парадокс, що людям подобаються прості роботи, які можна зробити навіть без ескізу, а складні та художні вироби, над якими треба працювати кілька днів, є менш популярними. Найскладнішими роботами, які доводилось робити у їхній практиці, є курсові та дипломні роботі в інституті.
У майбутньому хлопці хочуть продовжити займатись улюбленою справою й відкрити, можливо, свій магазин, де зможуть продавати свої вироби. Ідеєю запалилися, тому зараз працюють над її втіленням.
Авторка: Ярина БАЛАБАНИК
Фото Андрія КАНІ і з архіву героїв
