Україна відзначає ювілей видатного історика та державного й культурного діяча Михайла Грушевського (1866 – 1934).
Цей чоловік, який народився в Галичині, у княжому місті Холмі, ще в дитинстві опинився на Кавказі, ба навіть розмовляв спочатку російською мовою. Потім були успішні університетські студії в Києві, перші історичні праці і навернення до українства. Щоправда, як і більшість відомих українців, яких в СРСР забороняли згадувати, читати і вшановувати, Михайло Грушевський належав до соціалістів. І перші його політичні погляди зводилися до того, що Україна повинна отримати автономію, але в складі Росії. Коли ж ці рожеві мрії розпалися, то історик став одним з провідних державних діячів УНР, очолював уряд, хоч не був першим Президентом України, як помилково вважає багато теперішніх українців. Понадто, державний муж був з нього не дуже вдатний, про що свідчать різні промовисті факти. Наукова вдача брала гору над державною. Сучасники згадували, як на засіданні уряду УНР Грушевський правив гранки своїх історичних праць, а на міжнародних перемовинах у Франції поганою французькою запитував керівників тієї держави не так про допомогу молодій Українській державі, як про можливість видання французькою мовою його "Історії України". Врешті за все це згодом він і поплатився, коли з Європи повернувся до СРСР і коли лікарі-чекісти допомогли йому швидше покинути цей світ.
Однак заслуга Михайла Грушевського полягала в тому, що він видав 11-томову "Історію України", пожвавив діяльність Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові, організовував українські наукові інституції тощо.
Але 1894 р. М. Грушевський був ще тим молодим істориком, чиє прізвище чимраз голосніше лунало в українському суспільстві. Тому його приїзд до Галичини на посаду професора Львівського університету викликав захоплення місцевої інтеліґенції і кожному кортіло подивитися на цього чоловіка. Тож, коли М. Грушевський вертався з Чернівців до Львова, його запросили й до Коломиї. Ініціаторами стали місцеві народовці, які тоді становили передову частину коломийського середовища на противагу москвофілам. Львівська щоденна газета "Діло" в одному з листопадових чисел повідомляла, що на коломийському двірці (залізничому вокзалі) високого гостя вітав голова товариства "Родина", адвокат Ільницький. Він запросив 28-річного історика додому, де зібралося понад 20 коломийських народовців. Дописувач з прикрістю писав, що з професорів коломийських гімназій, був на тій зустрічі лише один Ф. та про те, що між русинами нема згоди.
Далі читаємо: "При спільній вечері перший повитав дорогого гостя адвокат Ільницький, відтак в імени громади промовив сов. Тит Заячківський, а в імени Кружка Жіночого – пані докторова Кобринська. В промовах піднесена була вага катедри руської істориї, радість, що науку з тої катедри голосить щирий Українець, й бажанє молодому ученому-професорови якнайкрасших успіхів єго тут праці. Грушевський середечно подякував за привіт і в довшій промові вказав на ціль нашої роботи та на широке єї поле і висказав надію, що круг робітників народних зросте певно і скоро. Серед щирих бесід і співів проминув вечір мов мала година. Коли ударила 12-та година, пора для відїзду гостя, попращав єго п. Григ. Кульчицький, а проф. Грушевський обіцяв не забувати на Коломию. Відспівавши "Ще не вмерла Україна", всі громадно супровели гостя на дворець".
І справді М. Грушевський не забував про Коломию. Можливо, він приїжджав до міста над Прутом ще не раз, а 1904 р. М. Грушевський своїм коштом відкрив у Коломиї приватну українську учительську семінарію. Цей навчальний заклад відіграв велику ролю в освітньому поступі нашого міста й околиць.
Вдячні коломийці в період Незалежності гідно вшанували пам’ять про видатного історика: 1990 р. одну з головних міських вулиць переназвали іменем М. Грушевського; 1990 р. відроджено Коломийську гімназію, яка носить прізвище Михайла Грушевського; 1992 р. на подвір’ї гімназії відкрили пам’ятник М. Грушевському роботи скульпторів Римарів; 5 жовтня 1996 р. відбулася урочиста академія "Михайло Грушевський – історик і будівничий української нації", яка присвячена 150-річчю від дня його народження.
Микола САВЧУК