Додому Авторські колонки Вони були першими

Вони були першими

1
Поділитися

Дивною і незрозумілою є позиція окремих коломиян з приводу ініціативи патріотично налаштованої частини нашої громади вшанувати тих, хто в час більшовицького режиму піднімав прапор боротьби за незалежність. Найперше, це було небезпечно. Вони ризикували власним життям, свободою, посадами і для себе, і для своїх рідних.

Потрібна була сила духу, віра у перемогу національної ідеї, розум і вміння зорганізувати зацьковану режимом громаду на спротив довголітній більшовицькій сваволі. Ці якості борців: “За Честь! За Славу! За Народ!” були притаманні тим, хто продовжили боротьбу героїв ОУН, УПА і виконали їхній заповіт: “Здобудем Українську державу!”.

Don Yapon

Були помилки, були невдачі, але це не зупиняло їх – вони не скиглили, не плакали, а затискали з болю від невдач зуби, засукували рукави і ще завзятіше несли свій солодкий і важкий хрест, бо: “Як не ми, то хто? Як не зараз, то коли?”. Піднята ними волелюбна хвиля збудила багатьох від політичного сну, котрі громадське поставили вище своєї власної кишені і своїх особистих вигод. Сьогодні мова йде про тих перших, іменами яких запропоновано і схвалено на громадських слуханнях перейменувати окремі вулиці міста.

Володимир Машталер – перший міський голова відродженої України. Ще УРСР, ще КГБ, ще КПДС – у Будинку вчителя при переповненому залі на нібито риторичне запитання першого секретаря міськкому партії “То що ж ви хочете?” встає мало кому тоді відомий молодий чоловік і заявляє: “Ми заберемо від вас владу і збудуємо Самостійну, Незалежну Україну”. “Ну то ми ще побачимо”, – відреагував товариш секретар. Негайно прозвучала відповідь: “І то буде дуже скоро”. Бомба. Шоковані всі відвагою, впевненістю.

На коломийський осередок Руху поставлене завдання підготувати вибори в місті і ще в районах. Горстка людей (до 10 кількість підпільного оргкомітету) під постійним стеженням КГБ успішно справились зі своїм завданням – всюди обрано демократичні з перевагою в кожній націонал-патріотів місцеві ради. І очолював цей процес на той час уже член ОУН з-під стягу С. Бандери і член крайового проводу НРУ. Коломияни віддали йому честь і обрали головою міста Коломиї.

Варто відновити в пам’яті, що було зроблено для України і Коломиї владою, очолюваною Володимиром Машталером:

  • Проведено розкопки і перепоховання жертв КГБ;
  • Знесено пам’ятник Леніну;
  • Проведено І-й Всесвітній Собор Духовної України;
  • Вперше на Україні проведено роздержавлення управління торгівлі і приватизація трудовими колективами;
  • Започатковано виїзні сесії місцевих рад під Верховною Радою України;
  • Відвойовано у Міністерства оборони СРСР військові об’єкти і повернено їх майно у власність коломийської громади;
  • Повернуто церковним громадам храми і будівлі, відібрані колись комуністичною владою;
  • Відновлено святкування національних свят, символічних могил і пам’ятників “Борцям за волю України”, вшанування імен національних героїв;
  • Споруджено пам’ятники Т. Шевченку та С. Бандері;
  • Проведено ряд антиурядових акцій в Коломиї, регіоні, Києві;
  • Проведено агітаційні поїздки в Київ, Запоріжжя, Донбас;
  • Відновлено роботу гімназії, добудовано ЗОШ №6;
  • Проведено ремонт водозабірників, забезпечено безперервне водозабезпечення міста;
  • Закільцьовано другу чергу газогону, ліквідовано проблеми газопостачання Коломиї;
  • Капітально відремонтовано асфальтне покриття вулиці Довбуша, Соборної та заасфальтовано понад десяток бічних вуличок міста;
  • Одержавши місто з боргом, здали після своєї каденції з плюсовим балансом.

Багато ще і ще можна згадувати добрих справ, зроблених командою, керованою справжнім націоналістом Володимиром Машталером – Почесним громадянином Коломиї.

Ярослав Полатайчук. Ще в студентські роки, навчаючись у Львівському музично-педагогічному училищі, написав до Президії Верховної Ради УРСР протест проти того, що студентів примушують відповідати російською мовою. Директор дістав серйозний наганяй – студент-першокурсник вийшов переможцем. Згодом, як виконавець на народних інструментах, став лауреатом на всесвітньому студентському форумі. За довгі роки праці в Коломийському педучилищі був серед найбільших педагогів націонал-патріотів, чого навчав і своїх студентів.

Організатор і керівник першого в краї історико-культурологічного товариства “Поступ”, предвісника відродженої “Просвіти” в Коломиї. Переслідуваний за організацію культурно-просвітницьких акцій, провів фантастичне свято стрілецької пісні. Результатом багаторічної пошукової роботи стало видання І-го тому документальної книги “А ми тую стрілецькую славу збережемо”. Повністю зібрав матеріали і до ІІ-го тому. З його ініціативи встановлено хрест на місці розстрілів у Шепарівському лісі, на цвинтарі по вул. С. Бандери відкрито меморіальний комплекс учасників Листопадового зриву, упорядкував список визначних громадян, похованих на цвинтарі, що по вул. Карпатській, займався організацією постійного впорядкування його. Десятки акцій, представлень для повернення історичної пам’яті коломиян.

Серед них – відзначення роковин перезахоронення Т. Шевченка на Чернечій горі, до 200-ліття з дня смерті останнього отамана кошового Війська Запорізького Петра Калнишевського, ювілей автора Національного Гімну України Миколи Вербицького, вечір пам’яті коломийського молодіжного крила ОУН, розстріляного в Ягольниці, “Скровавлений нескорений базар”.

Ярослав Полатайчук – Почесний громадянин міста Коломиї, нагороджений найвищими відзнаками – медалями “За заслуги перед Прикарпаттям” та Всеукраїнського Товариства “Просвіта” – “Будівничий України”. Несильний фізично, він був зразком надзвичайної скромності і працелюбності, величчю сили духу і нескореності.

Зиновій Карась. В 15 років взяв до рук зброю для боротьби проти більшовиків. У підпільному журналі “На чатах” під псевдонімом “Перелесник” друкує свої перші вірші. Вступає до ОУН. В 1954 р. висвячується на священика. Один із організаторів в українській діаспорі (Сірий Клин Казахстан) підпільної ОУН. Засуджений на 10 років. І там не припиняється боротьба з режимом. Такі світочі Української революції Йосип Сліпий, владика Павло Василик, Петро Дужий, Левко Лук’яненко, Опанас Заливаха, Мирослав Симчич. І з ними в однім ряду Зиновій Карась. Звільнений у 1967 році. У 1986 році черговий обшук, забрано багато літератури, фонограм, документів. Співає у чоловічій хоровій капелі “Жайвір”, яка всі роки більшовицького застою будила національну совість на Покутті. З 1990 року депутат міської ради першого демократичного скликання. Громадський діяч: відновлення УГКЦ, сотні статей, лекцій, доповідей, створення Клубу християнської молоді, організація національних свят, де, як правило, був доповідачем, редактор газети “Християнський вісник”, співзасновник і директор “Коломийської школи молодого патріота”, член проводу “Просвіти”. Сам будучи важкохворим, зібрані сім тисяч на операцію передає в Київ для підтримки “Майдану Гідності”.

Почесний громадянин Коломиї Зиновій Карась нагороджений найвищою відзнакою “Просвіти” – медаллю “Будівничий України”, грамотами Верховного Архиєпископа Кардинала Любомира Гузара, почесною медаллю “Андрей Шептицький”. Недаремно ті, хто знав його, називали Совістю Коломиї.

Дмитро Гриньків. У 1972 році організовує Спілку української молоді Галичини, котра готується до збройного спротиву більшовицькому режимові. За 7 років таборів суворого режиму. Загартовує свою волю у спільній боротьбі вкупі з Левком Лук’яненком, Євгеном Сверстюком, Ігорем Калинцем, Валерієм Марченком. Щира дружба єднає його з окружним провідником Служби безпеки УПА Василем Федюком та лауреатом Шевченківської премії Тарасом Мельничуком у самовідданій праці для України на теренах Прикарпаття. Він удостоєний честі за замкнутий з шахтарями Луганська Всеукраїнський ланцюг єдності. Випускає як головний редактор підпільний націоналістичний альманах “Карби гір”. Був ідеологічним радником міських голів.

Почесний громадянин міста, він же член Спілки письменників України, своїм палким високомистецьким словом возвеличує героїчні сторінки історії України, незламних правошеренгових борців за свободу Остапа Заливаху, Тараса Мельничука, побратимів своєї юності. Де б не працював – чи головою Республіканської Партії, чи головою Гельсінської спілки – з повною віддачею фізичних і духовних сил. Заскоро згорів цей факел національної гідності, однак його вогонь запалив ще не одне покоління борців за повне утвердження національної ідеї.

Слава Україні! Героям Слава!

Любомир ГРАБЕЦЬ

1 коментар

  1. Дуже достойні люди, без сумніву. Але Пушкін, Лермонтов, Глінка ,Чехов – не менш достойні. Чого б вам не взяти вулиці з нейтральними назвами і не переназвати їх – Цегельна, Перемоги, Залізнична, Ранкова, Південна, Квіткова, Січнева, Лісова, Берегова, Весняна, Вечірня, Лугова і т.п.