Додому Новини Політика Віталій Вандич: Коломия втратила свою індивідуальність

Віталій Вандич: Коломия втратила свою індивідуальність

0
Поділитися
Віталій Вандич Коломия

«На початку цієї каденції ми пропонували міському голові Ігорю Богдановичу свої знання та уміння, хотіли об’єднати сильні сторони наших команд і створити єдину потужну команду. Але сталося, як сталося, він привів свою команду, йому видніше як і з ким працювати…», – розповідає про роботу у ратуші депутат Коломийської міськради Віталій Вандич.

Коломия має великий потенціал, який потрібно використовувати, вважає депутат і приводить у приклад Долину, яка в рази менша за Коломию, проте там, на його думку, правильний менеджмент, орієнтований на громаду, і сильна команда, тому місто в нинішній кризових умовах процвітає.

Don Yapon

Чому у Коломиї не економлять бюджетні кошти, кому вигідні МАФи у середмісті, чи ефективні 50 депутатів міськради та як оцінює роботу мера Ігоря Слюзара – говорили з Віталієм Вандичем, пише «Дзеркало Коломиї».

 

«Ми зараз просто розчаровуємо світ»

Коломия потребує змін і зміни будуть – і від чинників, на які громада має вплив, і від чинників, які не залежать від жодного з нас. Зміни вже є і будуть тривати й надалі. За півроку мають відбутися вибори: місто обиратиме нову владу.

Зміни будуть, як би туго не відбувалися нині реформи, але вони – відбуваються: змінюється адміністративно-територіальний устрій, змінюється система фінансового забезпечення територіальних громад, відбувається децентралізація. Відбуваються зміни й у свідомості кожного з нас. Хто міг сказати років зо 2 – 3 тому, що український народ прожене диктатуру і буде стримувати орду зовнішнього агресора? Хто міг сказати 2 – 3 роки тому, що боротьба українського народу за свою незалежність, фактично повстанський рух 40–50 років минулого століття із земель Західної України переміститься в 2013–2014 роках в Центральну Україну, а нині той самий повстанський, визвольний рух зупинить столітнього ворога на Сході України? Хто б міг подумати, що мешканці країн Європи, Канади, США, далеких Австралії та Японії на знак підтримки України та українців підніматимуть жовто-сині та навіть червоно-чорні прапори на своїх оселях, на державних установах, одягатимуть вишиванки чи виходитимуть з пікетами на підтримку українців? Це все зміни, про які потрібно говорити.

Інша наша біда, що ми втрачаємо кредит довіри від світу. Й іншого шансу Україна вже може не мати. Ми просто розчаровуємо світ. Про це нині треба говорити, а не про зміни в конкретному місті чи конкретному селі. Треба діяти в глобальному масштабі, а не думати про «свою хату скраю». Якби кожен думав про себе, чи був би Майдан?

 

«У Коломиї не звикли економити»

Коломия мусить справитися з децентралізацією, в неї немає іншого виходу. При мудрому бюджетному плануванні і внутрішніх реформах – повірте, що коштів у міській скарбниці вистачить. У Коломиї не звикли економити. Володимир Тарновецький, потужний економіст, заступник мера, брався за це, але інші члени команди Ігоря Богдановича не дали провести певні реформи в перші роки каденції. А наприкінці каденції, як правило, чомусь всі бояться робити різкі рухи. Хочу помилитися, але думаю, що у пана Тарновецького дещо опустилися руки.

 

«Завдяки МАФам знайшовся механізм, як на халяву роздавати землю»

У Коломиї є кілька основних проблем: відсутність інвесторів, мертва промисловість, дороги, виснажена комуналка, хаотична захаращеність середмістя торгівлею та рекламою.

Коломия втратила свою індивідуальність, стала помиєю через те, що робиться у середмісті. Ще одна проблема – це відсутність туристів. Вони мало того, що не мають що робити і де себе подіти у місті, вони просто його жахаються.

Ми говоримо про проблему МАФів у Коломиї, але не говоримо про те, що із землі і з пилюки торгують сиром, молоком, розсадою… Центральна артерія міста – паркінг для бізнесменів з навколишніх сіл. Це просто Шанхай. Влада це бачить, але чому не бореться? Наразі відповіді не маю. Треба питати владу. Мабуть, комусь це вигідно, хтось курує цей безлад. Як можна біля універмагу за ніч розмістити кіоск з морозивом, який стоїть там уже понад тиждень, а дозвіл мають лише на торгівлю з холодильника? Хіба влада цього не знає?

У Коломиї є кілька основних проблем: відсутність інвесторів, мертва промисловість, дороги, виснажена комуналка, хаотична захаращеність середмістя торгівлею та рекламою.

Важко назвати МАФом те, що стоїть на фундаменті, зі всіх боків обкладене плиткою-бруківкою. Я думаю, потрібно дивитися правді в очі і називати речі своїми іменами. Встановлено не МАФи, встановлено стаціонарні магазини, які навряд чи хтось буде забирати після завершення терміну оренди землі. Просто знайшовся механізм, яким, в обхід чинного законодавства, на халяву роздано землю.

 

«У міськраді немає потреби для 50-ти депутатів»

Депутат місцевої ради обирається не для виконання ролі двірника, дорожника, слюсара-електрика чи «рішали» приватних питань виборців свого округу – кому без черги де і що зробити чи пришвидшити. Депутат делегується виборцями для представлення і захисту інтересів виборців, громади. Повірте, багато розуму не треба, аби раз на рік про людське око зашутрувати якусь дорогу чи відремонтувати дитячий майданчик…

Депутат повинен спільно з колегами-однодумцями займатися розвитком міста. Але, на жаль, умови діяльності громадських адвокатів (тобто депутатів) не лише в Коломиї, але в Україні такі, що яким би ти не був дієвим та ініціативним, крім шутрування доріг та ремонтів під’їздів, самостійно зробити майже нічого не зможеш.

У Коломиї немає потреби для 50-ти депутатів міськради. Так, їхня діяльність не оплачується, але не є секретом, що депутати, маючи вплив на ті чи інші питання, і вирішують свої особисті справи чи своїх друзів і членів родини: комусь комунальну власність в оренду, комусь земельну ділянку…

У міській раді потрібні нові люди. І вони будуть. Це природний процес і закономірність виборів. Чому вибори кожні 5 років? Щоб оновлювати владу. Хоча я переконаний: професійніші, досвідченіші чиновники з багаторічним досвідом теж повинні залишитися там працювати. Бо хто буде вчити нових людей впроваджувати їхні ідеї та ініціативи?

Вибори, як правило, змінюють лише верхівку влади, а весь середній чиновницький менеджмент працює там до глибокої пенсії. І я в цьому не бачу нічого поганого. Інша річ, що треба детально аналізувати роботу і нових, і старих чиновників, шукати слабкі місця, контролювати їхню діяльність, приводити у відповідність до чинного законодавства, мінімізувати бюрократичні процедури, ліквідувати чиновницький «футбол» людей по кабінетах-інстанціях, «бити» по руках за корупцію, врешті-решт звільняти і відправляти на свої хліби тих, хто засидівся і не хоче рухатися в ногу з часом.

У Коломиї немає потреби для 50-ти депутатів міськради. Так, їхня діяльність не оплачується, але не є секретом, що депутати, маючи вплив на ті чи інші питання, і вирішують свої особисті справи чи своїх друзів і членів родини: комусь комунальну власність в оренду, комусь земельну ділянку, в т. ч. під МАФ, і так далі. Невже це такі невідомі речі? Як це змінити? Йти у владу і боротися з цим.

Мажоритарна система для таких громад, як Коломия, є найбільш продуктивною. Однак, якщо вже розкривати питання повністю, то партійна система можлива, але не пропорційна, а за відкритими списками. Коли виборці зможуть віддати свій голос не лише за ту чи іншу політичну силу, а за конкретного Івана, Петра чи Василя. Коли людина голосує не просто за партію, а ставить галочку навпроти прізвища конкретного кандидата від цієї партії. Відкритість списків, повірте, вирішить ту «споконвічну» проблему, коли сильні дієві люди «не влазять» у прохідні частини списків політичних партій. Або в першій п’ятірці, як правило, «паровози», які тягнуть за собою списки, де шостим чи сьомим номером можуть сидіти такі «кандидати», за яких люди б ніколи не проголосували.

 

«Ігоря Слюзара погубила його команда»

Враховуючи те законодавство, яке діє в Україні, депутатський корпус цього скликання у Коломийській міськраді робив те, що міг. Чи міг більше? Моя думка, що міг. Сподіваюся, депутатський корпус нового скликання, який буде обраний в жовтні 2015 року, працюватиме більш ефективно та професійно, ніж наше скликання (посміхається).

Мер відпрацював і працює, вважаю, добре. Менше, ніж міг би, але більше, ніж я очікував.

Я знаю Ігоря Богдановича щонайменше з 2002 року. Він ефективний менеджер. Однак, є приказка, «свита робить короля». Його команда (чи частина команди) його і «зробила», або, якщо можна так сказати, погубила – пов’язавши по руках і по ногах.

Я знаю Ігоря Богдановича щонайменше з 2002 року. Він ефективний менеджер. Однак, є приказка, «свита робить короля». Його команда (чи частина команди) його і «зробила», або, якщо можна так сказати, погубила – пов’язавши по руках і по ногах. Повторюся, це його вибір і він взяв на себе зобов’язання відповідати за роботу своєї команди на початку каденції.

Що я можу, аналізуючи минулу каденцію, сказати стосовно команди? Відомо, що я був членом команди основного опонента Ігоря Богдановича – Любомира Глушкова. Після перемоги Слюзара ми запропонували об’єднати зусилля обох команд. Знаю, що Ігор Богданович приймав рішення декілька днів, схилявся до такого об’єднання, однак «повівся» на умови чи на претензії деяких найближчих членів команди. На жаль, нині можна констатувати, що місто від цього лише втратило.

У результаті більшість депутатського корпусу, а саме 27 депутатів, перейшла в опозицію. Хоча… Яка опозиція може бути в одній громаді? Скоріше не так опозиція, як впертість і відсутність як з одного, так і з другого боку бажання, нездоровий гонор. Однак, вкотре повторюся, ми більше року пропонували представників нашої команди в органи виконавчої влади для спільної роботи.

Ця «опозиційна» перевага була дуже хиткою, оскільки для ухвалення рішень в міськраді треба 26 голосів. Вийшло так, що Ігор Слюзар вибори мера виграв, але більшості в депутатському корпусі не мав. Були тривалі баталії щодо обрання секретаря міської ради. До слова, секретар – це не той, хто мерові носить каву в кабінет (посміється), це друга особа в органах влади, яка очолює законодавчу і представницьку гілки влади.

Згодом, шляхом домовленостей за плечима команди, тобто фактичної зради, секретарем став Ярослав Гошій, якого ВО «Батьківщина» виключила зі своїх лав. І наша «опозиційна» більшість стала меншістю, в тому числі через перехід в команду Ігоря Богдановича колеги пана Гошія – Мирослава Ласійчука. Останньому в обмін на це запропонували головування в постійній комісії, яка курує питання приватизації та оренди комунальної власності. Досить рейтингова комісія, якщо можна так сказати.

Таким чином, нас стало 25, новосформована промерівська більшість взяла на себе відповідальність за розвиток громади, тому наша команда прийняла рішення долучитись до роботи в міській раді задля вигод Коломиї. Що і було зроблено, і суперечки могли зрідка виникати лише, коли розглядалися принципові питання, стосовно яких було інше бачення. А загалом всі життєвоважливі рішення міська рада приймала виважено і синхронно.

Підсумовуючи, роботу міського голови за п’ятибальною шкалою оцінив би на «чотири з мінусом», команді, яка з ним прийшла, покладу «двійку», а команді, яка вже сформувалася у ході роботи, – «трійку з плюсом».

Зрадників і перебіжчиків оцінювати не буду. А на їхнє імовірне запитання стосовно оцінки своєї роботи скажу, що собі поставив би «трійку», бо, думаю, що міг зробити більше, ніж вийшло.