Традиційне щорічне весняне Свято праці скликало до Печеніжинської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату чимало місцевих мешканців і, звичайно ж, родичів самих вихованців інтернату. Школярі разом зі своїми наставниками підготували велику концертну програму: співали, декламували, танцювали. Скільки їх було на сцені – важко підрахувати, здається, чи не всі вихованці інтернату, а це є добра сотня, не рахуючи вчителів.
Всі учасники концерту виступали в святкових одежах і вишиванках, які вони самі собі зшили на кравецьких гуртках. До речі, роботи їхніх швачок і кравчинь красувалися внизу на виставці, і їх можна було купити. Але повернімося до концерту.
Заледве, чи в звичайних школах учні виступають на сцені з такою зворушливою самовіддачею. Участь у художній самодіяльності тут беруть майже всі вихованці.
Усіх дітей заохочують до участі в художній самодіяльності. І ніхто з глядачів не відає, які важкі кроки на сцену роблять ці діти і як багато для них важить виступ перед публікою.
– Наші юні артисти рік готували концертну програму, – розповідає директорка інтернату
Жанна Ковалюк.
– Мусите розуміти, що наші вихованці особливі – вони потребують корекції розумового розвитку. Для такого школяра вивчити вірш чи запам’ятати мелодію набагато важче, аніж для звичайного школяра. Тому для них публічний виступ на святі – це долання значних перешкод, це особиста перемога над власними недоліками і, отже, особисте свято...
Скориставшись запрошенням на концерт, ми глибше познайомилися з життям школи-інтернату.
Інтернат має обласне підпорядкування. На нинішній день тут живуть і навчаються 103 дитини шкільного віку з Коломиї та Коломийщини, Івано-Франківська, Городенківщини, Долинського, Калуського, Снятинського, Богородчанського районів. Дітей з певними розумовими вадами сюди направляють після обласної психологічної медично-педагогічної консультації.
За десять років навчання вони осягають рівень знань приблизно шостого класу середньої школи. Спеціальну навчальну програму розробила разом з групою вчителів багатолітня директорка інтернату, нині вже пенсіонерка
Катерина Волошенюк. До неї тут ставляться з особливою шаною.
– Вся шкільна програма націлена переважно на практичне її застосування, – продовжує пояснювати специфіку навчання Жанна Ковалюк.
– Тому знання з хімії, фізики учні отримують з огляду на побутові потреби.
Хлопці вивчають столярну справу, вчаться штукатурити, шпаклювати, білити стіни, освоюють ази шевської майстерності; дівчата кроять та шиють одяг, займаються килимарством. Як уже мовилося на початку, дівчата самі собі шиють святковий і щоденний одяг. А в усіх приміщеннях більшість умеблювання виготовлено руками хлопців.
Ексклюзивні тумбочки, вішалки для одягу, підставки для вазонів, вигадливі скриньки, столи, ящики для господарського реманенту й кухонного причандалля – усе виготовлено з художнім смаком та винахідливістю, ви щось подібне в магазині не купите, це точно.
Оглянули ми невеличкі земельні ділянки, на яких діти любовно вирощують садовину та городину, оглянули спальні приміщення. Спальні кімнати на двох, трьох, чотирьох осіб дихають домашнім затишком. Впадає у вічі ідеальний порядок.
Більшість учнів в інтернаті – з малозабезпечених сімей, хоча мешкають тут і кілька дітей з сімей цілком благополучних. Родичі їх забирають додому на вихідні та канікули. Після закінчення школи випускники вступають у профтехучилища, вже маючи навики з конкретних спеціальностей. Тому їм нескладно відтак адаптуватися в соціумі.
Текст: Іван ДЖИНДЖУРА
Фото: Андрій КАНЯ
