Додому Новини Суспільство Відблиски Білоусової родини

Відблиски Білоусової родини

0
Поділитися
Кам’яниця Білоусів на давніх коломийських листівках

У 1861 році директором до щойно відкритої Коломийської гімназії призначали нікому не відомого в околиці 34-річного Теодора (Федора) Білоуса. Згодом коломийці дізналися, що це був уродженець Львівщини, випускник Львівського університету, вчитель, який набув педагогічного досвіду у Львові й Тернополі. Це вельми втішило нечисленну місцеву руську (українську) інтеліґенцію, що директором нового навчального закладу стане саме їхній одноплемінець.

І Т. Білоус їх не розчарував, бо сформував міцний педколектив, до якого намагався прийняти саме русинів (українців) і повів бурхливу діяльність. Насамперед їздив по селах і агітував батьків віддавати дітей до гімназії в Коломиї, щоби корінні мешканці виростали освіченими й культурними людьми та порядкували у своїй хаті. Він заснував бурсу для бідних гімназистів, створив позичковий фонд для бідних українських селян і містян, учнів і вчителів, заклав гімназійну бібліотеку. Водночас він стягнув до Коломиї свого не менш активного молодшого брата Михайла (1838 – 1913), який до того опанував друкарське ремесло в друкарнях Львова, Польщі, Чехії й Австрії.

Don Yapon

У 1863 р. М. Білоус опинився в Коломиї, де заклав свого часу одну з найпотужніших у Галичині друкарень. Саме ці дві особи спричинили культурницький поступ нашого міста у далекі 1860-і рр.

Згодом на теперішній вул. М. Грушевського, приблизно навпроти суду, виріс будинок на три поверхи з глибокими пивницями та просторим стрихом, який у Коломиї називали “Каменицею Білоусів”. Свого часу це була знакова коломийська будівля, найбільша приватна будівля, яка належала місцевим українцям. Тут у 1870-і – 1890-і рр. велося бурхливе культурне життя місцевих русинів (українців). Тобто, до появи Народного дому в 1902 р. У кам’яниці Білоусів містилося і приватне житло братів Білоусів, і друкарня, і згодом – бібліотека, невелика театральна заля, крамниця, склади. Сюди сходилася міська громада на різні зібрання, збори, імпрези, вистави. Саме в цьому будинку друкувалася перша коломийська газета “Голос Народний”, перші коломийські книжки, листівки, афіші і т. д.

Невсипуща діяльність Т. Білоуса, якого місцеві мешканці обрали послом до Галицького сейму, розтривожила польських шовіністів, які доклали зусиль, аби 1868 р. Т. Білоуса вигнати з Коломиї. Його перевели до польського міста Бохні біля Кракова, а потім до інших міст. Однак у 1871 – 1876 рр. Т. Білоуса знову обрали депутатом сейму. Йому завдячуємо відкриття в Коломиї гончарної школи.

Водночас польські шовіністи донесли у суд на його брата-видавця М. Білоуса за публікацію в “Голосі Народному” матеріалів на історичну тему і той мав великі неприємності. Згодом це повторилося кілька разів.

Обидва брати були творцями й організаторами різних коломийських товариств і осередків, зокрема літературно-драматичного, належали до Общества им. Качковского, до “Просвіти”. Теодор мав письменницький талант, видав кілька книжок, подорожував до Святої Землі, країнами Європи, Азії й Африки. Михайло їздив до Праги на ювілейну виставку. Згодом обидва брати схилилися до москвофільства, були активними в Обществі ім. Качковського, яке згодом перетворилося на проросійське.

У 1888 р. Т. Білоус повернувся до Коломиї та жив тут до останніх своїх хвилин. Дружини і дітей не мав. А М. Білоус, який у своїй найдовговічнішій в Галичині під ту пору руській (українській) газеті “Русская Рада” від поч. 1900-х друкував матеріали, які стосувалися тільки діяльності москвофілів. Теодор помер 1892 р., а Михайло – 1913 р., перед Першою світовою. Відомо, що в його друкарні працював його сестрінець Михайло Юзв’як, його братанич Теодор і його син Корнелій. Поховані Михайло й Теодор на давньому коломийському цвинтарі Монастирку. Очевидно, тут спочив і Михайлів син Корнелій. Однак його могилу не виявлено. Натомість краєзнавець Степан Андріїшин, описуючи Монастирок виявив там поховання (1910 – 1965), яка могла бути з родини Білоусів.

Кам’яниця Білоусів на давніх коломийських листівках

За родинними переказами, братанич М. Білоуса Теодор Білоус через друкарську роботу важко захворів і потім довго лікувався. Його дві доньки, Ірина і Стефа також мешкали в Коломиї, але перша згодом перенеслася до рідного села Білоусів – Нового Виткова Радехівського району Львівської області, а друга – у 1957 р. виїхала з чоловіком-поляком до Польщі. Онук Теодора Білоуса художник Орест Білоус, 1943 р. н., живе у Львові, а його дружина Марія Людкевич – відома поетка, яка свого часу навчалася в Коломиї.

У період ЗУНР, восени 1918 р., коломийська преса повідомляла, що помер син Михайла Білоуса Корнило (Корнелій), який був хворобливим та не належав до твердих москвофілів. Він після сметрі тата провадив друкарню від 1913 року до 1918-го. Газета зауважує, що цей чоловік хилився до українського життя, сприймав українську владу, ба навіть планував віддати рідній владі своє майно і заснувати друкарську школу в Коломиї. Однак невблаганна смерть обірвала його задуми.

Доктор медичних наук Володимир Паньків 1996 р. мав зустріч у Лондоні з одним з нащадків коломийських Білоусів – Рудольфом Білоусом. Описував того чоловіка як справжнього анґлійського джентльмена. Правда, він не належав до української громади і розмовляв анґлійською. Але чий це був син – наразі не вдалося встановити.

Залишається лише сказати, що Білоуси були найпомітнішими фіґурами нашої міської історії 1860-х – 1890-х рр. і прожили тут майже 100 років. Рід їх у Коломиї вигас, а кам’яницю завалили 1981 р. як аварійну. Зберігся її вигляд лише на давніх поштових картках.

А першому коломийському Білоусові цьогоріч відзначаємо 190 років від дня народження. До слова, у 1990 р. вулицю, біля якої стояла знакова кам’яниця, переназвали прізвищами братів Білоусів.

Микола САВЧУК