Додому Новини Суспільство Умберто Еко: “Як спокійно підготуватися до смерті”

Умберто Еко: “Як спокійно підготуватися до смерті”

0
Поділитися

А пам’ятаєш, як ми чекали на Умберто Еко майже годину під час однієї з подій міланської книжкової ярмарки, а він не прийшов? А ми ще так рано встали у суботу і поперлися на інший бік Мілану. А потім поверталися назад і я купила за 2 євро на розпродажі “Баудоліно”, бо тільки цього роману не вистачало у моїй Еко-бібліотеці. А як я довго мучилася, готуючи і перекладаючи питання для нього, але інтерв’ю так і не відбулося, ти це пам’ятаєш? А як ми вперше разом смакували його улюблене віскі Laphroaig? А як я ігнорувала підготовку до іспиту з політології на другому курсі і читала “Ім’я рози”? А потім, як він усім нам пообіцяв, що “Загадкове полум’я королеви Лоани” буде останнім романом, а потім взяв і спокійнесенько написав ще два? А той комічний випадок, коли мені на вісімнадцятий день народження подарували аж три екземпляри “Імені рози”? А коли я читала його нон-фікшн “Шість прогулянок літературними лісами” у бібліотеці університету Перуджі і думала, чого ж він так легко пише італійською і чого його так закручено перекладають на українську? І, пам’ятаєш, коли на парі з постмодернізму виводили на чисту воду тих, хто не дочитав “Ім’я рози”, простим питанням, — чи закінчився фільм Жана Жака Ано так само, як і роман Умберто Еко? Бо дочитати для декого — це ж був цілий подвиг!

Умберто Еко пішов від нас 19 лютого у віці 84 років, я знаю, що втратив світ, але так само знаю, що втратив і кожен із нас — цікавого внутрішнього співбесідника, опонента, орієнтира, дражливого автора, який доводив тебе до сказу своїми закрученими покаблученими загадками і залишав тебе з відкритим ротом після останньої прочитаної сторінки, а ти питав: “А далі?”, а далі тобі доводилося думати про книгу рівно стільки ж часу скільки ти її читав, вигадуючи самому, чим же вона має закінчитися, бо умілий автор відкритих текстів грався з тобою у котика-мишку.

Don Yapon

Він писав для тебе романи,  впускаючи до своєї приватної бібліотеки, про розміри якої вже легенди ходять, він нашпиговував тебе енциклопедичними знаннями, розважаючи тебе, і ти сам того не помічав, що знаєш про труп Муссоліні у Мілані, про партизанську війну у Ломбардії, про структуру середньовічного монастиря саме з його текстів. Він вчив тебе аналізувати твори, віддав тобі у користування свої теорії відкритого тексту, семіотики, інтертекстуальності, гіпертексту, він навіть спростив тобі завдання і написав для тебе путівник з написання дипломної роботи. Він зробив для тебе легким те, що здавалося зовсім нездоланним.

 

У 1997 році світ побачила стаття Еко “Як спокійно підготуватися до смерті”, у якій він дає поради своєму студенту, як правильно підготуватися до того самого останнього моменту. Іронічно, як і властиво Умберто Еко, він порадив на етапі фінішної прямої між 90 і 100 роками почати переконувати себе у тому, що всі довкола дýрні. “Дýрні ті, хто гоцає на дискотеках, дýрні ті вчені, які вважають, що відкрили всі загадки космосу. Дýрні ті політики, які щодня пропонують нам панацею від усіх наших бід і дýрні ті, хто день за днем списують цілі сторінки плітками, марґінальними думками і непотрібними новинами, такі ж самі дýрні і виробники, які повільно знищують нашу планету. Переконавши себе у цьому, ти точно будеш готовий спокійно і щасливо покинути цю долину дýрнів. Але не забудь напередодні своєї смерті, і вся мудрість полягає саме у цьому, згадати і про тих, кого ти дійсно любиш і ким захоплюєшся і тільки у той самий конкретний момент і аж ніяк не раніше зізнайся і собі, що ти теж був дурнем. От тоді ти точно будеш готовий померти”. На що студент відповів Умберто Еко: “Маестро, я не хотів би робити завчасних висновків, але мені здається, що Ви дурень!”. “Дорогенький, бачиш, ти вже правильно мислиш!” — відповів йому Еко. Тож відхід Маестро у інший світ можна вважати просто черговою його витівкою, розшифрувати яку ми будемо ще довго копирсаючись у залишених нам текстах.

Ярина Груша, Збруч