Додому Новини Українські еліти Коломиї: провідники українського життя міжвоєнного періоду (1919 – 1939 рр.)

Українські еліти Коломиї: провідники українського життя міжвоєнного періоду (1919 – 1939 рр.)

0
Поділитися
Проект Коломийського Окружного Союзу Кооператив, 1928 р.

Попередню частину “Українських еліт Коломиї(1848 – 1991)” читайте ТУТ.

Польська держава 1919 – 1939 рр. не дорівнювала Австро-Угорській імперії ані територіально, ані економічно, ані інтелектуально. Переважала вона цісарську владу лише в царині репресивного механізму і, здається, увесь міжвоєнний період польські керівники тільки й над тим побивалися, як утримати під собою братів-слов’ян – західних українців та західних білорусів. На це були спрямовані всі державні фінансові, інтелектуальні й каральні сили.

Don Yapon

Водночас Польська держава підтримувала в належному стані міста, дороги, об’єкти, якій їй дісталися після загибелі цісарської імперії. Однак вона не спромоглася на великі й грандіозні проекти, які втілила в життя Австро-Угорщина. Щодо Коломиї, то в період другої Польщі тут не збудовано нічого на зразок гімназії, Народного дому, Щадничої каси, військових касарень, лікарні. Щоправда, розвивався приватний сектор і появилося багато власних пристійних будівель коломийських громадян, переважно поляків та євреїв, зрідка й українців.

Встановлення польської влади в Коломиї почалося з арештів української еліти. З огляду на це завчасно покинули місто Коломийський окружний військовий командант, професор гімназії Т. Примак (еміґрував до СРСР) і член Української Національної Ради, професор гімназії Г. Тимощук (еміґрував до Словаччини). Чи не першим заарештували військового лікаря П. Петрушевича (у період ЗУНР – головний санітарний лікар Коломийської округи), якого етапували як «великого злочинця», аж до Львова.

А 11-12 вересня 1919 р. заарештували активних діячів ЗУНР у Коломиї, представників місцевої української еліти: судового радника І. Чернявського (у період ЗУНР – президент Коломийського окружного суду), професора гімназії Й. Чайківського (активний член різних українських організацій періоду ЗУНР), педагога В. Витвицького (у період ЗУНР – шкільний інспектор Коломийської округи), працівників пошти М. Івасюка (у період ЗУНР – перший директор пошти) і В. Балицького (у період ЗУНР – працівник пошти), учителя Лазаренка. Так само ув’язнили й адвоката А. Чайковського, який лише перебрався до Коломиї з Самбора, де в період ЗУНР був повітовим комісаром. У 1920 р. до Коломиї приїхав професор гімназії, повітовий командант у Городенці в період ЗУНР О. Світлик, якого відразу заарештувала поліція.

Польська влада рішуче взялася за українську еліту Галичини. Частину з них заарештували, затятих переслідували, переводили працювати в навчальні заклади на територію Польщі. Тому старша коломийська еліта, втомлена війною, розчарована прогрою національних змагань, стала менш дієвою, обережною. Їхній вогонь понесла молодь, переважно гімназисти.

У 1920-і – 1930-і періодично відбувалися арешти й судові процеси над коломийськими гімназистами і молодими людьми. Голосно заявили про себе підпільні організації: спочатку Українська Військова Орґанізація (УВО), яка потім переросла в Орґанізацію Українських Націоналістів (ОУН). Провідними тогочасними українськими партіями в Галичині були: Українське Національно-Демократичне Об’єднання (УНДО), Українська Соціал-Радикальна Партія (УСРП), Фронт Національної Єдності (ФНЄ), товариства «Луг», «Каменярі», «Сокіл», «Сільський Господар», «Рідна Школа», Союз Українок, Пласт, а найперше – авторитетна «Просвіта». Польська влада перешкоджала їхній діяльності, однак українці вже здобули певний суспільний досвід і твердо трималися свого. Влада вдавалася на різні способи – від жорстокої пацифікації до загравання з галичанами-шляхтичами та з гуцулами.

Період 1919 – 1939 рр. у Коломиї добре висвітлено у книжці С. Андріїшина «Коломия у міжвоєнний період 1919 – 1939» (Коломия: Вік, 2010. – 536 с.). Її суттєво доповнила документально-художня повість М. Андрусяка «Залізо у вогні» (Коломия: Вік, 2014. – 400 с.). До речі, остання написана на основі архівних документів польської таємної поліції міжвоєнного періоду. З цієї книжки випливає, що польська таємна поліція була добре поінформована про політичну ситуацію в Коломиї й околицях і, очевидно, мала викажчиків в українському середовищі. Однак у Польській державі, на відміну від СРСР, таки існував закон, який хоч і порушували, але не так легко і не так часто, як це робилося за совітів. Бувало, що українські адвокати у судах Польської держави успішно боронили наших хлопців-націоналістів, що неможливо уявити в радянських судах.

За Польщі зменшилося число коломийських українців, які перебували на державних посадах і отримували стабільну зарплатню з бюджету. Більшість інтеліґенції була фінансово убогою, перебивалася сяк-так, шукала праці в бідних українських установах. Тому українці творили ніби державу в державі, намагаючись забезпечити собі бодай економічну незалежність. Гасло «Свій до свого по своє!» втілювався в життя: українці самі вирощували врожаї і худобу, здавали своїм заготовачам, а ті продавали далі, навіть за кордон. У такий спосіб українці Галичини нагромаджували прибутки, які витрачалися і на розвиток підприємництва, і на культурно-освітні і навіть (потаємно) на політичні національні потреби.

У 1920-і – 1930-і місцеві українці спромоглися на кілька громадських будівель. Здається, 1930 р. відкрили Окружний Союз Кооператив на вул. Собіського, тепер вул. М. Грушевського. Зберігся проект цієї будівлі, який виконали українські архітектори в стилі українського модерну 1928 р. українською мовою. Згодом ця будівля перетворилася на потужну українську установу, а її діяльність дратувала і лякала польську владу. У період СРСР будівлю привласнила нова влада, і там була райспоживспілка. Колись чудовий будинок тепер обліпили рекламою…

Другою українською громадською спорудою цього періоду був кооперативний банк «Покутський Союз». Цей банк існував ще від поч. ХХ ст. і тривалий час містився в Народному домі, а 1935 року перенісся до власного приміщення на теперішній вул. І. Франка, 15.

Приміщення кредитового банку «Покутський Союз», відкрите 1926 р. (сучасний вигляд)
Приміщення кредитового банку «Покутський Союз», відкрите 1926 р. (сучасний вигляд)

Коломийські українці мали 7-класову школу ім. І. Франка товариства «Рідна Школа», 7-класову державну україномовну школу ім. Т. Шевченка та 7-класову дівочу школу ім. Лесі Українки, які польська влада 1937 р. примусово об’єднала в одну.

Усе українське життя велося навколо Українського народного дому.

Найзаможнішими коломийцями-українцями міжвоєнного періоду були адвокати, лікарі, професори гімназії, поодинокі державні службовці, керівники кооперації. Більшість з них мали свої будинки (Шипайли, Станкевичі, Могильницькі, Калитовські, Лободи, Кузьмичі та ін.). Окремішньо стояла сім’я сенаторки й редакторки О. Кисілевської, зятем якої був відомий коломийський лікар Володимир Ганьківський. Вони поклали гарний будинок на теперішній вул. Замковій, 74, який у період СРСР привласнила влада. Тепер тут – фтизіопульмонологічний диспансер.

У др. пол. 1930-х деякі представники коломийської еліти їздили на відпочинок. У 1938 р. поміж коломийців, які мали телефони, було шість українців. Два українці мали власні автомобілі.

У 1920-і в Коломиї створилося нове середовище: хтось загинув у війну, хтось з різних причин еміґрував чи імміґрував, виїхали австріяки й чехи, а почасти і гебреї. Натомість приїхала нова хвиля поляків. Українська людність також зазнала змін: одні втекли від політичної розправи, інші залишилися після фронту в інших місцевостях чи й за кордоном, хтось загинув чи помер, а певна кількість приїхала до міста над Прутом з різних теренів. Разом вони творили нову українську еліту Коломиї. На чолі стояли правники й професори гімназії. З’явилися представники кооперації, а також творча еліта, зокрема, вчителі Коломийської філії Львівського вищого музичного інституту. Духівництво було обмежене у своїй національній діяльності не лише польською владою, але й станиславівським єпископом греко-католицької церкви Г. Хомишиним, який закликав вірних горнутися лише до католицьких організацій та намагався латинізувати наш обряд. Натомість поміж греко-католицьких священиків Коломийщини згас дух москвофільства і запалився дух націоналізму. Фактично більшість тутешніх священиків більш чи менш відкрито підтримували словом і ділом національну справу.

На суспільно-політичну арену вийшли і т. зв. євангелики – нова течія в місцевому українському християнстві. А також втікачі з підсовіцької України, наддніпрянці. Їх хоч і не було в Коломиї багато, зате кожен з них був вельми діяльним та залишив по собі вдячну пам’ять нащадків.

У 1921 р. в місті мешкало 41 097 осіб, з них 7243 греко-католиків, тобто українців, хоча незначна кількість українців могла бути і поміж римо-католиків.

На еліту за Польщі, як і за Австро-Угорщини, вибивалися найперше ті, хто був освічений та добре знався на законах. А це – адвокати, працівники суду, службовці.

Кооперативна крамниця «Гуцульщина». 1930-і рр.
Кооперативна крамниця «Гуцульщина». 1930-і рр.

Найвагомішими здобутками українців Коломиї у 1919 – 1939 рр. були такі:

1921 р. – засновано Коломийську філію Музичного інституту ім. Лисенка у Львові.

1926 р. – відкрито 7-класову школу ім. Франка товариства «Рідна Школа».

1926 р. – у Народному домі відкрито Музей Гуцульщини, який з однієї кімнати згодом перетворився на всесвітньовідому мистецьку скарбницю.

1926 р. – створено Коломийський відділ «Маслосоюзу».

1926 р. – на чемпіонаті Коломиї з футболу, в якій взяли участь одна українська, дві польські і три єврейські команди, перемогла дружина копаного м’яча українського товариства «Сокіл».

1927 р. – засновано Коломийську філію Союзу українських купців і промисловців.

1927 р. – відбувся чемпіонат з великого тенісу поміж українців Галичини; у 1934 р. на такому чемпіонаті в Станиславові коломийці посіли всі перші місця, а наше місто відтоді називали столицею білого спорту.

1929 р. – створено, за ініціативи Василя Микитчука, видавничий комітет «Українська Загальна Енцикльопедія», який запланував видати першу, однойменну, українську енциклопедію (УЗЕ). Згодом вона побачила світ у Львові та стала загальнонаціональним явищем, а видання назвали «коломийською енциклопедією».

1930 р. – засновано Коломийську філію Українського Гіґієнічного Товариства.

1930 р. (?) – відкрито будинок Коломийського Окружного Союзу Кооператив.

1930-і рр. – побудовано церкву українських євангеликів з осідком євангелистського духівництва.

1932 р. – відкрито громадську амбулаторію Коломийської філії Українського Гіґієнічного Товариства. У ній безоплатно працювали місцеві лікарі-українці і євреї, які обстежували й лікували бідних українських громадян за мізерну оплату, а деякі аптеки продавали хворим ліки за зниженими цінами.

1932 р. – інженер-землемір Михайло Березовський відкрив приватне технічне бюро. Цей коломиєць з діда-прадіда став першим українським інженером-землеміром в Коломиї за всю її історію.

1933 р. – відродилося ремісниче товариство «Зоря».

1934 р. – відбулося перше свято товариства «Каменярі», в якому взяли участь осередки з різних повітів.

1934 р. – створено спортивне товариство «Довбуш».

1935 р. – побудовано і відкрито приміщення кооперативного банку «Покутський союз».

1935 р. – відбулося відзначення 10-річчя Українського євангельсько-реформованої церкви в Галичині, в якому взяли участь місцеві євангелики та гості з європейських країн і Канади.

1935 р. – відбувся велелюдний похорон відомого письменника й адвоката Андрія Чайковського.

1935 чи 1936 рр. – створено симфонічний оркестр при Коломийській філії Музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові, який, за словами С. Людкевича, був найсильнішим у Галичині.

1937 р. – відкрито «Підприємство будови інженера Дмитра Кузика» – перша фірма українця в Коломиї, яка виконувала плани й проекти житлових і промислових будинків та випалювала цеглу.

1937 р. – українець Омелян Юрчишин відкрив першу в Коломиї приватну автошколу, в якій вишколювали шоферів і мотоциклістів.

1938 р. – майже 15 тис. осіб взяло участь у відзначенні 950-річчя Хрещення Руси-України. Всі українські установи і заклади та приватні помешкання були замаєні синьо-жовтими прапорами, гірляндами, а на Народному домі встановили Тризуб. Це була коломийська найвелелюдніша подія міжвоєнного часу.

1938 р. – відбувся VI з’їзд українських музейників Галичини.

1938 р. – створено спортивне товариство «Луг».

У 1930-і коломийські українці мали: крамницю й гуртівню сільськогосподарського знадіб’я, насіння і штучних добрив «Покутський господар»; кооперативу для виробу і продажу м’ясної продукції «М’ясозбут»; кооперативу для закупівлі та збуту жіночих виробів і товарів «Жіночий базар»; кооперативу для закупівлі й продажу творів гуцульського мистецтва «Гуцульщина»; кооперативу для виробу меблів «Де-Ко»; збіжжям торгував І. Війтенко, харчівню тримав І. Баб’юк, друкарні провадили М. Бойчук і Н. Федів. Існували українські видавництва і книгарня. Впродовж 1921 – 1939 рр. виходило понад 55 газет і журналів з додатками. Переважна більшість з них існувала коротко. Однак довговічними були журнали Олени Кисілевської: «Жіноча доля» (1925-39) з додатком «Світ молоді» (1932-35), «Жіноча воля» (1932-39). Щоправда, їх фінансово підтримував син О. Кисілевської, який жив і працював за кордоном. Так само на закордонні кошти впродовж 1925 – 1939 рр. виходив орган Української Євангельської Реформованої церкви «Віра і Наука».

Микола САВЧУК

Далі буде…