Додому Новини Суспільство Українські еліти Коломиї (1848 – 1991). Частина 3

Українські еліти Коломиї (1848 – 1991). Частина 3

0
Поділитися
На фото: Засновники Гуцульської промислової спілки в Коломиї: сидять (від ліва до права): І. Гарасимович, С. Данилович, Т. Грушкевич, Федорович, о. Микола Лепкий, П. Корчинський; стоять (від ліва до права) Величко, Ю. Кисілевський, В. Крицінський, М. Семенюк з Печеніжина, М. Голейко. Коломия, 1890-і рр. (З фондів Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського).

Першу частину читайте ТУТ, другу частину – ТУТ.

ПРОВІДНИКИ УКРАЇНСЬКОГО ЖИТТЯ В КОЛОМИЇ (1880-і – 1910-і)

Don Yapon

Рік 1880-й для Коломиї став знаковим, адже місто вдруге відвідав цісар Франц Йосиф І. Приїжджав він сюди на знамениті крайові виставки: Етноґрафічна виставка (її організували місцеві поляки) й Вистава господарського промислу (її організували місцеві українці).

Нашою виставкою клопоталися місцеві москвофіли і їхнє «Общество им. Качковского», а також народовці і місцева «Просвіта». Отже, коломийські українці намагалися довести володареві держави, що вони нічим не поступаються полякам, принаймні в Коломиї, і що наше місто споконвіку українське (руське). З-поміж ініціаторів цієї виставки були москвофіли Михайло Білоус, Альбін Блонський, о. Левицький з Нижнього Вербіжа, народовці Ілярій Гарасимович, Теофіл Грушкевич та ін. Очевидно, ці люди розуміли необхідність створення якогось спільного культурологічного проекту, а тому 1886 р. зареєстрували Інститут «Руський Народний Дім», який згодом відіграв головну ролю в побудові Народного дому, тепер Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття.

Альбін Блонський
Альбін Блонський (З фондів Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського).

У 1880 р. в Коломиї кілька разів був молодий Іван Франко, який пережив тут радісні й важкі моменти. Щоправда, тоді він ще не був тим великим Франком.

Згідно з статистичною довідкою, 1882 р. в Коломиї мешкало 24662 особи, з них – 4076 греко-католиків. Тобто, українців у місті була шоста частина. Переважали гебреї, за ними – поляки.

Ситуація з політичними симпатіями залишалася незмінною: більше число становили прихильники староруської партії чи москвофілів, менше – народовців чи м’якої партії. Однак у другій пол. 1880-х в Коломиї ініціативу в москвофілів перехоплюють народовці, які були освіченішими людьми. Якщо коломийські москвофіли закінчили здебільшого гімназії, а священики – семінарії, то коломийські народовці – університети. Щоправда, москвофіли видавали й далі «Русскую Раду», а також газету для батьків і дітей «Пріятель дьтей» (1881-83). Іноді в міських організаціях були водночас і москвофіли, і народовці.

У 1885 р. в Коломиї відкрили філію «Народної Торговлі» (управитель Олександр Тисовецький), якою, очевидно, опікувалися народовці.

У 1889 р. до міської читальні належало 40 членів. Їй найбільше прислужилися Т. Грушкевич, І. Гарасимович, С. Данилович, М. Голейко та Янович. Наприкінці 1887 р. заклали читальню на кутськім передмісті заходом о. Миколи Лепкого, Т. Грушкевича та містянина Миколи Жураковського. У 1889 р. до її керівництва належали згадані вище особи, а також М. Березовський (голова), кушнір Кароль Григоращук (касир), інженер М. Голейко (секретар), І. Місюк та А. Стадниченко (заступники). При міщанській читальні створено міщанський хор, який заклав студент Стефанчук з Воскресінець, а 1898 р. ним дириґував Дудик.

Провідною верствою й надалі залишалися професори Коломийської гімназії. Їх суттєво доповнив Теофіл Грушкевич (1846 – 1915), який жив і працював у Коломиї впродовж 1879 – 1889 рр. Уродженець Львівщини, він закінчив Львівський університет, викладав у багатьох гімназіях, був одним з перших галичан, який відвідав підросійську Україну. В Коломийській гімназії викладав українську мову й літературу та німецьку мову. Належав до народовців, був членом «Просвіти» і в один період очолював її коломийську філію, належав до Літературно-драматичного товариства, до Інституту «Руський Народний дім», до товариства «Родина» та ін. коломийських громадських організацій. Публікував статті в періодиці, першим запропонував місцевій владі подати написи на всіх коломийських вулицях, установах і закладах українською мовою. Через донос місцевих польських шовіністів його вигнали з Коломиї, і Т. Грушкевич опинився у Львові.

Теофіль Дембицький  (З фондів Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського).
Теофіль Дембицький
(З фондів Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського).

У 1880-і на українську суспільну арену виходить нова група, вчорашні випускники правничих факультетів університетів – адвокати і судові службовці. Вони своїми знаннями й активністю підсилили педагогів. У той період вибивався на перше місце з-поміж місцевих адвокатів Теофіль Дембицький (1845 – 1916), родом з-під Перемишля, випускник Львівського університету. Це був народовець, один із засновників коломийської філії Товариства «Просвіта», один із засновників і голова банку «Покутський союз» у Коломиї, член Інституту «Руський Народний Дім», організатор коломийської філії Товариства «Рідна Школа», меценат і жертводавець, у 1880-і й заступник бурмистра. А 1886 р. до Коломиї приїжджає адвокат Северин Данилович (1860 – 1939), який житиме в місті над Прутом упродовж 10 років. Уродженець Івано-Франківщини, він під час навчання у Львові запізнався з І. Франком, а згодом став відомим громадсько-політичним діячем. Через два роки в нашому місті опиняється ще один наш талановитий краянин І. Гарасимович (1853 – 1901), який закінчив філософський факультет Віденського університету. Це був економіст й автор багатьох соціальних корисних ідей. Уперше І. Гарасимович виступав у Коломиї на велелюдному вічі 1886 р. з порадами й закликами до братів-галичан розвивати промисел (бізнес). Його промова справила неймовірне враження і була надрукована майже в усіх українських часописах Галичини й Буковини.

Отже, адвокати Т. Дембицький і С. Данилович, економіст І. Гарасимович, промисловець, міський радник Альбін Блонський, педагог Т. Грушкевич, інженер Михайло Голейко, скарбовий урядник (в ін. джерелах – радник суду) Петро Корчинський, купець Теодор Величко, залізничний службовець Антон Тишинський, а також Павло Дудик, Михайло Левицький, Йосиф Тисовицький становили ядро коломийської еліти 1880-х та створили ґрунт для нової партії. Свої слова взялися доводити справами. У 1888 р. вони (разом з однодумцями) створили Гуцульську промислову спілку, а при ній заклали першу в Україні школу національної різьби, т. зв. Науковий варстат, яка працювала впродовж 1892-94 рр. Провідні коломийці вказали своїм краянам шлях до розвитку і збереження рідного мистецтва, а водночас до його збуту, який необхідно було організувати і планувати. Це мало б сприяти економічному піднесенню місцевих, переважно сільських, мешканців. Заодно Науковий варстат став предтечею Школи деревного промислу в Коломиї, яку відкрили 1894 р. Однак цей навчальний заклад не мав за мету берегти й розвивати гуцульську різьбу, хоч випускав фахових різьбярів.

У 1889 р. українці заклали в Коломиї культурологічне товариство «Родина», яке мало за мету влаштовувати різні зібрання, вечори, відчити, свята, сходини. Ним також опікувалися народовці.

Надзвичайно щедрими на різні події й ініціативи стали 1890-і рр. Під ту пору в місті функціонували гімназія, Гончарна школа і школа деревного промислу, працювали друкарні й видавництва, розвивалося підприємництво. Щоправда, коломийські українці посідали невелику кількість землі й житла. І якщо їхні культурні й мовні права були сяк-так вирішені, то соціально-економічні проблеми залишалися надто актуальними. Тим-то почали ширитися нові, лівого ухилу, соціальні й соціалістичні ідеї. Відомо, що впродовж 1883-84 рр. та 1891-95 рр. у Коломиї мешкав колишній гімназист, а згодом відомий громадсько-політичний діяч, публіцист Михайло Павлик (1853 – 1915). Уродженець Косова, син ткача, він закінчив Коломийську гімназію, навчався у Львівському університеті, жив за кордоном і під упливом М. Драгоманова заразився соціалістично-радикальними ідеями. Ті ідеї згодом активно пропаґував між галичанами, мав великі неприємності з владою і з частиною галицького суспільства. Його ідеї знайшли підтримку в коломийському середовищі.

Михайло Павлик  (З фондів Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського).
Михайло Павлик
(З фондів Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського).

У 1890-і на арену галицького суспільного життя виходить радикальний рух. Восени 1890 р. у Львові створено першу українську політичну партію з назвою Русько-Українська Радикальна Партія (РУРП), лідером якої впродовж 1890-98 рр. був І. Франко. Засновники цієї партії здебільшого були «коломийськими»: І. Франко, С. Данилович, М. Павлик, К. Трильовський, І. Гарасимович; підтримували її письменники Л. Мартович, В. Стефаник, О. Маковей, співачка С. Крушельницька та ін.

У 1890 р. радикали засновують у Коломиї культурно-просвітнє товариство «Народні Спілки» (перший голова Петро Корчинський), осередки яких виникають у покутських селах. У Коломиї відбуваються віча, пропагують радикальні ідеї та львівський журнал «Хлібороб». Відомо, що «Народні Спілки» існували ще в 1899 р.

У 1892-94 рр. в Коломиї виходить пресовий орган РУРП – журнал «Народ», який редаґує М. Павлик. У 1891-95 рр. тут видають радикальний журнал «Хлібороб», у 1896-97 рр. – радикальну газету «Громада» (редактор – К. Трильовський). Відбуваються масові радикальні віча. Створюється нове радикальне товариство «Народна Воля» (1892-?). До радикального коломийського ядра належали переважно вчорашні народовці (І. Гарасимович, С. Данилович, К. Трильовський та ін.). Радикальний рух поширився і на села Коломийщини. Внаслідок того народовецька партія підупала, а новий рух викликав шалену лють у москвофілів. Сільські священики-москвофіли підбурювали селян і твердили, що «ридиґали» – це вороги церкви.

Та не тими вже були й москвофіли, проти яких 1882 р. відбувся голосний судовий процес у справі О. Грабар і товаришів. Їх австро-угорська влада звинувачувала у державній зраді та шпигунстві на користь Росії. У цій справі проходили і коломийські москвофіли. І хоч обвинувачувачі не довели злочину москвофілів, однак суттєво підірвали їхні позиції. Виглядає, що австрійська влада спочатку недооцінила москвофільської загрози і дала їм можливість розвиватися й зміцнюватися, аж доки не відчула небезпеки. У 1892 р. вони створили товариство «Школьная Помощь», а 1895 р. – кредитне товариство «Самопомощь». Й надалі виходили москвофільські газети й книжки, існувало Общество ім. Качковського. У 1892 р., коли помер авторетитний москвофіл Т. Білоус, до міста над Прутом приїхав адвокат Володимир Дудикевич (1861 – 1923?). Ця амбітна й авантюрна людина стала і розкольником у москвофільському русі, і її останнім лідером. У 1894 р. в Коломиї опинився і почав викладати в гімназії Юліан Насальський (1847 – 1913). Це був рідкісний москвофіл поміж професорів гімназії. Він видав язичієм 80 випусків (147 найменувань) книжкової серії «Библиотека для рускои молодежи» (1894 – 1913). Не виключено, що це видання фінансувала Росія.

Отже, в 1890-і москвофільське ядро Коломиї становили деякі священики, адвокат В. Дудикевич, професор гімназії Ю. Насальський, видавець М. Білоус, поштовий службовець Ю. Кисілевський (1864 – 1928). Їх підпирали греко-католицькі священики Коломийщини, і таємно фінансувала російська царська розвідка. Ці репрезентанти частини галичан перетворилися зі справжніх народних порадників на московських слуг і фактично вже не жили своїм розумом, а виконували за гроші чужі накази. Оскільки вони не діяли самостійно, то їх від 1880-х уже не можна вважати українською елітою. До слова, термін «українець» і похідні почали з’являтися у мовленні галичан аж у 1880-і.

Крім церковних і політичних діячів, провідну верству коломийських українців творила гімназія. Дійшло до того, що 1892 р. коломийці на офіційному рівні здобули право відкрити в гімназії паралельні класи з українською мовою викладання. Кінцева мета цієї ідеї мала привести до відкриття окремої повноцінної державної гімназії. Що згодом і сталося. Під ту пору діяльними були в громадському житті професори-українці Л. Добрянський, Л. Дольницький, О. Колодницький, Л. Кузьма, Є. Макарушка, С. Левицький, Г. Наливайко, П. Мостович, М. Пачовський, Р. Перфецький, К. Полянський, І. Раковський, М. Рибачек, О. Роздольський, Л. Сальо, С. Федів, С. Недільський та ін. Це були високоосвічені й висококультурні люди, які знали по кілька мов, бували за кордоном, любили своїх учнів та свій народ.

Того самого 1892 р. провідники коломийського українського життя розпочали будівництво Народного дому (тепер Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття).

З українців – працівників медичної сфери відомий нам лікар Володимир Кобринський (1858 – 1942), син Йосафата Кобринського. Уродженець Коломийщини, він закінчив Віденський університет, чотири роки жив і був лікарем у Хорватії, а 1891 р. приїхав до Коломиї та розпочав тут приватну лікарську практику. Лікував і давав медичні поради І. Франкові та ін. відомим діячам. Мав у Коломиї власний дім. Брав активну участь в житті української громади, зокрема належав до керівництва Інституту «Руський Народний дім».

Володимир Кобринський (З фондів Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського).
Володимир Кобринський
(З фондів Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського).

У 1896 р. в Коломиї після офіцерської служби в армії опинився інший Володимир Кобринський (1873 – 1958), який спочатку працював учителем, а від 1898 р. – на залізничній станції. Уродженець Гуцульщини, він згодом став засновником Музею Гуцульщини, брав активну участь у житті міської української громади.

У 1890-і в Коломиї почав ширитися жіночий рух. У 1893 р. створено «Руський жіночий кружок в Коломиї» (згодом – «Жіночий кружок»). Ініціатором і першим головою була дружина лікаря Кобринського Францішка, до виділу належали Антоніна і Клима Кульчицькі, п. Гузар і, ймовірно, Олена Кисілевська. Вже через три роки гурток нараховував 46 членкинь. Проявила себе і артистка аматорського гуртка, вчителька та письменниця Стефанія Чубатівна (Чубата) (1875 – 1947). До коломийського мистецького середовища 1893 р. органічно влилося подружжя знаменитих галицьких акторів Івана й Іванни Біберовичів. У 1895 р. створено товариство «Коломийський Боян», яке очолив священик о. Теодозій Курп’як (1869 – 1946?). Впродовж 8 років хор цього товариства під його орудою став провідною творчою одиницею всієї округи. Ініціаторами «Коломийського Бояна» були священики правого ухилу Т. Войнаровський, Т. Курп’як, К. Кульчицький, педагоги С. Недільський та Г. Кульчицький, канцелярист маґістрату О. Печерський, службовці І. Чернявський, Р. Левицький та дружини декого з них. Перший голова – судовий радник Тит Заячківський (1846 – 1926). Уродженець Прикарпаття, він закінчив Львівський університет, працював адвокатом і в різних судових установах; депутат Галицького сейму у 1895 – 1901 рр. У Коломиї в 1898 р. очолював філію Товариства «Просвіта».

У 1898 р. в Коломиї вже працював радником суду Володимир Глинський (1843 – 1920), біографія якого не достатньо досліджена. Відомо, що в кінці ХІХ ст. він належав до Інституту «Руський Народний дім» у Коломиї.

У ті роки проявився талант першого коломийського композитора, який писав твори для цитри і сам був добрим виконавцем на цитрі, священика Зенона Кириловича (1865 – 1919).

У 1899 р. стався розлам у радикальній партії: з неї вийшли соціал-марксисти та радикальні народовці. Тоді І. Франко з однодумцями створили Національно-демократичну партію. Вона стала найпотужнішою українською партією в Галичині, а за нею ішла РУРП, яка набула ознак масової селянської. Власне в Коломиї й надалі залишалася провідною РУРП на чолі з К. Трильовським, який шкодував за тим, що І. Франко та інші покинули їхні лави.

У 1898 р. в Коломиї були такі українські товариства й організації: Інститут «Руський Народний дім» (І. Коблянський), Братство св. Архістратига Михайла (Г. Кульчицький), кредитове товариство «Самопомощь» (о. І. Левицький, В. Дудикевич), філія Общества ім. Качковського (В. Дудикевич), філія товариства «Просвіта» (Т. Заячковський), міська читальня (П. Корчинський), читальня на Надвірнянськім передмісті (П. Левицький), читальня на Кутськім передмісті (занепала), «Родина» (В. Глинський), Перше руське літературно-драматичне товариство (П. Корчинський), «Коломийський Боян» (Т. Заячковський, о. Т. Курп’як), «Жіночий кружок» (п. Гузар), товариство руських ремісників «Зоря» (М. Білоус), «Школьная Помощь» (С. Недільський), «Карпатская Крамниця» (В. Дудикевич), «Власная Помощь» (В. Стадниченко), «Народна Воля» (К. Трильовський), «Народні Спілки» (К. Трильовський).

Елітою коломийських українців кінця ХІХ ст. були: судовий радник Т. Заячківський, підприємець, міський радник А. Блонський, В. Глинський, асесор маґістрату О. Кульчицький, канцелярист маґістрату О. Печерський, адвокати Т. Дембицький, С. Данилович, К. Трильовський, О. Кульчицький, нотаріус Й. Капко, інженер М. Голейко, службовці П. Корчинський, А. Тишинський, В. Кобринський, О. Тисовецький, професори й катехити гімназії Т. Грушкевич, С. Недільський, о. М. Лепкий та ін., педагог Г. Кульчицький, економіст І. Гарасимович, священики І. Коблянський і Т. Курп’як, лікар В. Кобринський, громадсько-політичний діяч, публіцист М. Павлик. Австрійська держава була державою того типу, що не переслідувала своїх громадян за любов до національного, тим-то українці на різних державних посадах, зокрема працівники правоохоронних органів, не цуралися свого українства і брали активну участь у житті громади задля розвою своєї нації.

Микола САВЧУК

(Далі буде)