Життя у Франції Після декількох років еміграції в Польщі, Австрії, Угорщини та Швайцарії, до столиці Франції Парижу у жовтні 1924 року прибув Симон Петлюра. Він залишався лідером Української держави в екзилі, продовжував виконувати обов’язки голови Директорії і Головного Отамана Української народної республіки. Наступного року навесні до нього приїхали дружина Ольга та донька Леся. Вони оселилися у невеличкому номері готелю, на третьому поверсі, що на вулиці Тенар, 7 (rue Rue Thénard).  Цей готель працює й донині. Він знаходиться неподалік відомої Сорбонни у п’ятому районі Парижу, ще його називають студентським Латинським кварталом (фр. Quartier Latin). Тому, переважно мешкали тут студенти та викладачі. Життя налагоджувалося, отаман й надалі працював над своїми ідеями щодо України. Боровся за державність і був гідним лідером Української визвольної боротьби. Разом із однодумцями Симон Петлюра організовує видання тижневика «Тризуб», перший номер якого побачив світ 15 жовтня 1925 року. Часопис широко висвітлював політичні та культурні процеси, що відбувалися на підрадянській Україні та еміграції, інформував про стан української справи на міжнародній арені.   Останній обід У номері готелю, де мешкав отаман, не було кухні, тож сім’я Петлюри частенько обідала у дешевому ресторанчику «Бульйон Шартьє» (фр. Bouillon chartier), що на вул. Расін, 3 (rue Racine). До слова, й цей заклад працює сьогодні, лише ціни вже не найнижчі.  25 травня 1926 року, останній день життя Симона Петлюри, тісно пов’язаний із цим закладом. Його дружина захворіла і не пішла до ресторану. Того дня Петлюра обідав один. Вийшовши з «Бульйон Шартьє», він зупинився біля книгарні, яка відчинена й нині, розглядав щось крізь вітрину. І раптом до нього підійшов чоловік і спитав: - Месьє Петлюра? Після відповіді "так", на розі бульвару Сан-Мішель (boulevard Saint Michel) та вул. Расін (rue Racine) серед білого дня пролунало сім пострілів, кулі були спрямовані в українського лідера. Нападника затримали і доставили до комісаріату. Вбивцею виявився Самуїл Шварцбард. Ця людина вчинила злочин проти цілої держави – забравши життя її керівника. Він не вартий уваги, тому про нього писати не буду. [caption id="attachment_15977" align="alignnone" width="2048"] Місце, де вбили С. Петлюру[/caption] В цей час боролися за життя Симона Петлюри, адже він отримав смертельні поранення і знепритомнів. Його негайно доправили до лікарні «Шаріте», що  неподалік на бульварі Сан-Жермен (boulevard Saint Germain). Та врятувати життя великому українцеві не вдалося, серце його перестало битися. Ця звістка сколихнула усіх свідомих людей того часу й донині не дає спокою тим, хто хоче вільної держави. Українська трагедія в Парижі - ось що трапилося того дня. [caption id="attachment_15978" align="alignnone" width="600"] Петлюра в однострої Армії УНР[/caption] У приміщенні лікарні, де, власне, і помер Петлюра, нині діє Українська греко-католицька церква імені Святого Володимира. Тут встановлені дві меморіальні таблиці, українською та французькою мовами. А на стіні, біля якої на ліжку лежав Петлюра, – встановлений поминальний хрест. Після еміграції Симона Петлюри у Полтаві залишилися дві його рідні сестри і племінник. Особливим рішенням Полтавської міської ради в 1927 році їм надали у пожиттєву власність будинок брата. А вже навесні 1937 року їх усіх заарештували, так би мовити, за активну контрреволюційну діяльність і засудили до розстрілу. [caption id="attachment_15990" align="alignnone" width="2048"] Останки прапора, яким накривали гріб Петлюри[/caption]   90 років з дня смерті Петлюру поховали у Парижі на кладовищі Монпарнас. Традиційно 25 травня 2016 р. о 14 год. 35 хв. відправили панахиду та поставили квіти на могилу Симона Петлюри, саме в той час 90 років тому відійшла у вічність ця легендарна людина. 29 травня, у неділю, на панахиду сюди прийдуть ті, хто шанують і пам’ятають керманича УНР. Поряд із ним поховані також його дружина та донька.   Пам’ятаємо і шануємо Догляд за місцем поховання здійснюють працівники Бібліотеки імені Симона Петлюри у Парижі, яка заснована у 1926 році з ініціативи Комітету вшанування пам’яті Симона Петлюри, який передав на її створення перші фонди. Зусиллями української еміграції у 1940 роках бібліотека нараховувала у своїх фондах близько 15 тисяч томів. Під час Другої світової війни фонди бібліотеки конфіскувало ґестапо і вивезло все до Німеччини. Приміщення бібліотеки було ліквідоване і лише 26 квітня 1946 року знову відкрилося, маючи всього 57 книг. Від того часу фонди поповнюються щодня. Нині ж бібліотека розташована на вулиці Палестін, 19 район Парижу (rue de Palestine). Звернувши з вулиці Бельвіль (rue Belleville), на будівлі я побачила рідні кольори – український прапор. На першому поверсі тут міститься Українська автокефальна православна церква імені Святого Симона. На другому поверсі поряд із бібліотекою розташований Музей Симона Петлюри. Тут зберігаються тексти чотирьох універсалів, третій з яких - чотирма мовами, документи національно-визвольних змагань, нагороди, прапори. Перехоплює дух від побачених особистих речей отамана УНР: сорочка зі слідами крові, в якій його було вбито, ремінь, капелюх, шарф і пальто. Є також гіпсові посмертна маска та зліпок правої руки, між ними пасмо його волосся... Експозиція невеличка, проте вартісна. [caption id="attachment_15983" align="alignnone" width="2048"] Візитівки С. Петлюри[/caption] Дбають про ці українські скарби  дві чудові жінки: директор Ярослава Йосипишин та Дарія Мельникович.  Власне тут мені пані Дарія й розповіла про життя і смерть Петлюри під паризьким небом. Щиро вдячна вам... [caption id="attachment_15985" align="alignnone" width="2048"] Будівля, де знаходить бібліотека та музей[/caption] «Справа здобуття української державності – це справа нації української, а не якогось класу чи партії», – ці слова Симона Петлюри актуальні сьогодні. Саме тому в Парижі до річниці смерті приурочили конференцію під назвою «Симон Петлюра вчора і сьогодні», яка відбудеться в Українському культурному центрі 28 травня за участі дослідників, кандидатів історичних наук з України та посла України у Франції. Буде чимало дискусій, проте в Україні й далі ллється кров і хто знає як це зупинити... Це і є основний біль минулого і сьогодення.   Олександра ОЛІЙНИК, член НСЖУ для "Дзеркала Коломиї" Париж, 25 травня 2016 рік