Сантехнік Тарас Шевченко, студент Тарас Бульба, дизайнер Іван Мазепа, 3D-дизайнер Михайло Грушевський. Цікава компанія, еге ж? Ці люди — пересічні мешканці нашої країни, утім, завдяки своїм іменам та прізвищам, дуже часто опиняються в центрі уваги, пише Експрес. При знайомстві з ними більшість перепитує: "Та невже? Вас справді так звуть?". А далі починається: хтось сипить жарти на тему ім'я і прізвища цих людей, інші запитують — а чи раптом не належать вони до славетного роду. Ми розшукали людей, які носять імена та прізвища відомих українців, і розпитали у них про курйози, які траплялися з ними в житті завдяки цьому. Знайомтеся і ви. Тарас Григорович Шевченко, 39 років, сантехнік, м. Богуслав: "У мене є брат-двійник. Батьки назвали його Олегом. Я ж — Тарас. Григорович. Шевченко. Пригадую, що у школі на уроках мене найчастіше просили процитувати напам'ять вірші Кобзаря. Жартували: "Це ж поезія твого авторства! Як ти можеш не знати її?" А я не дуже любив вчити вірші напам'ять. Тож виникав такий собі дисонанс. Вже в дорослому віці якось прийшов з колегою у справах до прокуратури. Там на прохідній потрібно було представитись. Кажу: "Тарас Григорович Шевченко". Охоронці з-під лоба дивляться: "Ще скажіть, що з вами сам Пушкін тут стоїть!" "Саме так!" — серйозно відповідаю і показую документи напарника. А він, до слова, — Сергій Пушкін!" Іван Франко, 36 років, підприємець, м. Черкаси: "У школі я соромився свого прізвища та імені. Спідлоба дивився на кожного, хто кликав мене Каменярем. А потім мої відомі прізвище та ім'я стали фішкою: дівчата хотіли познайомитися з "тим самим Франком". А як котрась не припадала мені до душі, я віджартовувався, що шукаю свою Целіну (третє кохання Івана Яковича, — Авт.). Траплялися й інші курйози. Коли в школі ми з класом вчили біографію Франка, вчитель ставив мені запитання по цій темі. А я ж був таким собі учнем і зазвичай відповідав неправильно. Утім із серйозним виглядом казав, що біографи просто щось наплутали, описуючи моє життя. Усі сміялись, а я уникав двійки. Я — не прихильник творів Франка, читав лише ті, які в шкільній програмі. Писати теж не мастак. Утім дещо спільне з Каменярем я таки маю: мене теж ледь не виключили з університету". Тарас Бульба, 20 років, студент, м. Долина. "— А в тебе є діти? — Ні, немає. — Зізнайся, ти їх вбив? А-ха-ха-ха-ха!" Люди вважають себе дуже оригінальними, коли так жартують. А я вдаю, що не чую це уже 127 853-ий раз. Або ще: "А який у тебе улюблений фільм? А чому не "Тарас Бульба?", "А де твої вуса?", "Що ти відчув, коли дізнався, що Гоголь помер?", "А ви знайомі з Іваном Грозним?" (російський цар, як і персонаж "Тараса Бульби", теж убив свого сина, — Авт.) Так і живу. Прізвище та ім’я змінювати не планую. Але своїх дітей однозначно не назву Остапом чи Андрієм". Ольга Кобилянська, 23 роки, працівниця сфери ІТ, м. Чернівці: "Моя мама вірила, що ім'я може наділити людину певними рисами характеру та талантами. А вдача моєї тезки їй дуже імпонувала. Але щось пішло не так: я — не феміністка, бунтаркою себе не назву. Писати твори не вміла ніколи. Від творчості далека. Тому сьогодні працюю переважно з цифрами. Оскільки я зовсім не схожа на відому письменницю, над моїм ім’ям-прізвищем жартують хіба що люди, з якими я познайомилась нещодавно. Змінювати прізвище не хочу. Вважаю, що "Ольга Кобилянська" звучить дуже красиво". Степан Бандера, 46 років, працює на цементному заводі, м.Івано-Франківськ: "Моя бабуся була членом УПА і наполягла, щоб мене назвали саме Степаном. Останнім часом людей цікавить, що я думаю про останні події в Польщі, мають на увазі "антибандерівський закон". Чи не боюся я їхати в Польщу? А чого мені туди їхати просто так? Ніколи не було такої потреби: за усе життя я не був у наших сусідів жодного разу. У школі найбільше любив історію. Вчителі казали, що це в мене в крові. Але коли одного разу підмовив увесь клас пропустити уроки, на мою повстанську кров уже ніхто не зважав. До речі, з дружиною познайомився завдяки моїм імені та прізвищу. Друзі розповіли їй про хлопця з ім'ям Степан Бандера. Вона захотіла познайомитись. І закохалась!" Михайло Грушевський, 29 років, ЗD-дизайнер, м. Рівне: "О, мене регулярно питають: "Що, справді Михайло Грушевський?" Ну справді, що ж тут дивного? Через моє ім'я і прізвище, як у першого президента України, до мене завжди прикуто багато уваги. Вважаю свої ім'я і прізвище власним талісманом. Наприклад, на державному іспиті з історії в 11 класі мені попався білет №9 "Політична діяльність Михайла Грушевського". Скільки ж реготу було в класі! Цей білет, до слова, я знав ідеально, тому результатом екзамену залишився задоволений. А коли знайомився з майбутньою дружиною, то вона, почувши мої ім'я та прізвище, не повірила мені. Тричі перепитала, чи я не жартую". Іван Мазепа, 31 рік, дизайнер, м. Коломия "Я народився у день, в який християни вшановують Івана Хрестителя. Тож щодо мого імені батьки довго не думали. Та й сподобалася їм ідея — мати сина Івана Мазепу. Казали, росте козак! Одного разу в школі мені подарували булаву — казали, що Мазепі вона дуже потрібна... Нещодавно до нас на роботу прийшов іноземець, я йому представився, а він: "Я так захоплююсь вашим предком!" Посміялися, звісно. Я пояснив, що є просто тезкою. А одного разу отримав запрошення на роботу у Швецію. О іронія долі! (у роки Північної війни Іван Мазепа перейшов на бік шведів, за що йому оголосили анафему — Авт.). Відмовився з певних причин, але всім колегам і друзям розповідав, що зробив це, бо не хотів повторити долю свого славетного тезки". Христина БІЛЯКОВСЬКА, Інна КУЧЕР