"Напад, вторгнення, окупація, підкорення і разом з цим йде плече в плече застосування насильства, підступне вбивство, рабовласництво, винищення, геноцид – від незапам’ятних часів це були випробувані, найчастіше, абсолютно нормальні засоби ведення воєн. Так зникли цілі етноси, культури і цивілізації. І якщо це навіть звучить парадоксально, пошкодовані були, переважно, самі собі винні: вони були слабкі. Слабкі через малу кількість; слабкі через недбалість у відношенні до загрожуючих небезпек; слабкі через наївне почуття безпеки і знищену моральність; слабкі через приспану чуйність і волю до самооборони.
Сучасність не зуміла в психіці людини - ще дуже молодого виду ссавців, "гуманізувати" його кровожерливі, сконцентровані на виключно егоїстичну власну користь, потреби. На це потрібно, мабуть, ще декілька мільйонів років еволюції, якщо він, цей вид, без наслідків переживе нагромаджені зброї масового знищення: біологічні, хімічні чи атомні. Випадковість чи нещасний випадок вистачить, щоб Землю і все життя на ній багаторазово витерти. Це є, однак, лише однією з тривожних сторінок шаленого технологічного розвитку "Homo sapiens", який він, буцімто, підглянув у позаземних істот і, яка в руках цього роду, створює потворну концентрацію сили, а завдяки цьому й пихи у відношенні до слабших. Різні міжнародні заходи запобігання виявилися до цього часу не завжди ефективними, так звана міжнародна спільнота є постійними збіговиськами імпотентів, де кожен, перш за все, на оці має свої інтереси. Завдяки цьому, так само, як і в минулих тисячоліттях старі й нові "сильні" зберігають за собою домінацію й право сильнішого назавжди для себе. Нічого не змінилося! Що робити? Не розраховувати на інших. Не піддаватися злуді дитячої віри перебування в начебто ідеальному світі, замість того так само тверезо пробувати бути сильним. І замість нарікати, сперечатись чи сумніватись, намагатись з найбільшою посвятою і заанґажуванням зреалізувати то, що досвідчені реалісти - античні римляни, виразно й мудро сформулювали: "Si vis pacem para bellum".
І тоді дійдуть також всі наївні і наївно-добрі до своєї черги, до їх повного затруднення – до боротьби за вічний мир і справедливість. До боротьби, яку без війни не можна виграти.
Бункери з Вольфсшанце – Лігва вовка – є німою пригадкою і застереженням перед людською непередбачливістю і завуальованими прірвами її душі. Будьмо уважні!" (переклад передмови Люб. Т. Винник).
Довідка: Любомир Т. Винник (нім. Lubomir T. Winnik) - швайцарський журналіст, письменник, художник, картуніст, фотограф українського походження, член Союзу журналістів Швайцарії та Міжнародної Федерації журналістів, член Спілки письменників Швайцарії.
Ірина Михалків-Винник 
Не завжди нове видання мусить бути товстим фоліантом щоб розкрити якусь тему, висловитись коротко, але водночас змістовно.
Таким виданням є брошура з 24 сторінок - новий німецькомовний твір Любомира Т. Винника "Der Totgesagte der Wolfschanze" ("Оголошений мертвим з Лігва вовка"). Брошуру видано у швайцарськім видавництві "Pro Libertate" у липні 2017 р. Нонконформістичними думками зі ставки Гітлера називає автор в підтексті свій короткий, але заряджений вщерть історичними розважаннями, фактами, догмами і несподіваними підсумуваннями твір. Власне, як він сам каже: "Писав коротку статтю до газети, а вийшов з того малий трактат". Про зміст брошури говорить за себе й сама передмова автора.
"Напад, вторгнення, окупація, підкорення і разом з цим йде плече в плече застосування насильства, підступне вбивство, рабовласництво, винищення, геноцид – від незапам’ятних часів це були випробувані, найчастіше, абсолютно нормальні засоби ведення воєн. Так зникли цілі етноси, культури і цивілізації. І якщо це навіть звучить парадоксально, пошкодовані були, переважно, самі собі винні: вони були слабкі. Слабкі через малу кількість; слабкі через недбалість у відношенні до загрожуючих небезпек; слабкі через наївне почуття безпеки і знищену моральність; слабкі через приспану чуйність і волю до самооборони.
Сучасність не зуміла в психіці людини - ще дуже молодого виду ссавців, "гуманізувати" його кровожерливі, сконцентровані на виключно егоїстичну власну користь, потреби. На це потрібно, мабуть, ще декілька мільйонів років еволюції, якщо він, цей вид, без наслідків переживе нагромаджені зброї масового знищення: біологічні, хімічні чи атомні. Випадковість чи нещасний випадок вистачить, щоб Землю і все життя на ній багаторазово витерти. Це є, однак, лише однією з тривожних сторінок шаленого технологічного розвитку "Homo sapiens", який він, буцімто, підглянув у позаземних істот і, яка в руках цього роду, створює потворну концентрацію сили, а завдяки цьому й пихи у відношенні до слабших. Різні міжнародні заходи запобігання виявилися до цього часу не завжди ефективними, так звана міжнародна спільнота є постійними збіговиськами імпотентів, де кожен, перш за все, на оці має свої інтереси. Завдяки цьому, так само, як і в минулих тисячоліттях старі й нові "сильні" зберігають за собою домінацію й право сильнішого назавжди для себе. Нічого не змінилося! Що робити? Не розраховувати на інших. Не піддаватися злуді дитячої віри перебування в начебто ідеальному світі, замість того так само тверезо пробувати бути сильним. І замість нарікати, сперечатись чи сумніватись, намагатись з найбільшою посвятою і заанґажуванням зреалізувати то, що досвідчені реалісти - античні римляни, виразно й мудро сформулювали: "Si vis pacem para bellum".
І тоді дійдуть також всі наївні і наївно-добрі до своєї черги, до їх повного затруднення – до боротьби за вічний мир і справедливість. До боротьби, яку без війни не можна виграти.
Бункери з Вольфсшанце – Лігва вовка – є німою пригадкою і застереженням перед людською непередбачливістю і завуальованими прірвами її душі. Будьмо уважні!" (переклад передмови Люб. Т. Винник).
Довідка: Любомир Т. Винник (нім. Lubomir T. Winnik) - швайцарський журналіст, письменник, художник, картуніст, фотограф українського походження, член Союзу журналістів Швайцарії та Міжнародної Федерації журналістів, член Спілки письменників Швайцарії.
Ірина Михалків-Винник
"Напад, вторгнення, окупація, підкорення і разом з цим йде плече в плече застосування насильства, підступне вбивство, рабовласництво, винищення, геноцид – від незапам’ятних часів це були випробувані, найчастіше, абсолютно нормальні засоби ведення воєн. Так зникли цілі етноси, культури і цивілізації. І якщо це навіть звучить парадоксально, пошкодовані були, переважно, самі собі винні: вони були слабкі. Слабкі через малу кількість; слабкі через недбалість у відношенні до загрожуючих небезпек; слабкі через наївне почуття безпеки і знищену моральність; слабкі через приспану чуйність і волю до самооборони.
Сучасність не зуміла в психіці людини - ще дуже молодого виду ссавців, "гуманізувати" його кровожерливі, сконцентровані на виключно егоїстичну власну користь, потреби. На це потрібно, мабуть, ще декілька мільйонів років еволюції, якщо він, цей вид, без наслідків переживе нагромаджені зброї масового знищення: біологічні, хімічні чи атомні. Випадковість чи нещасний випадок вистачить, щоб Землю і все життя на ній багаторазово витерти. Це є, однак, лише однією з тривожних сторінок шаленого технологічного розвитку "Homo sapiens", який він, буцімто, підглянув у позаземних істот і, яка в руках цього роду, створює потворну концентрацію сили, а завдяки цьому й пихи у відношенні до слабших. Різні міжнародні заходи запобігання виявилися до цього часу не завжди ефективними, так звана міжнародна спільнота є постійними збіговиськами імпотентів, де кожен, перш за все, на оці має свої інтереси. Завдяки цьому, так само, як і в минулих тисячоліттях старі й нові "сильні" зберігають за собою домінацію й право сильнішого назавжди для себе. Нічого не змінилося! Що робити? Не розраховувати на інших. Не піддаватися злуді дитячої віри перебування в начебто ідеальному світі, замість того так само тверезо пробувати бути сильним. І замість нарікати, сперечатись чи сумніватись, намагатись з найбільшою посвятою і заанґажуванням зреалізувати то, що досвідчені реалісти - античні римляни, виразно й мудро сформулювали: "Si vis pacem para bellum".
І тоді дійдуть також всі наївні і наївно-добрі до своєї черги, до їх повного затруднення – до боротьби за вічний мир і справедливість. До боротьби, яку без війни не можна виграти.
Бункери з Вольфсшанце – Лігва вовка – є німою пригадкою і застереженням перед людською непередбачливістю і завуальованими прірвами її душі. Будьмо уважні!" (переклад передмови Люб. Т. Винник).
Довідка: Любомир Т. Винник (нім. Lubomir T. Winnik) - швайцарський журналіст, письменник, художник, картуніст, фотограф українського походження, член Союзу журналістів Швайцарії та Міжнародної Федерації журналістів, член Спілки письменників Швайцарії.
Ірина Михалків-Винник