Ця етнічна група заселяє 1% території України. Українці, які живуть найближче до сонця і роками не спускаються з гір. Подивитися на те, як вікові традиції вживаються із сьогоденням, в гори до гуцулів їдуть і звичайні туристи, йдеться в сюжеті ТСН.19:30. Тамтешні жителі мають славу найкращих коханців, називають трембіту прадідом мобільного телефону, ніколи не саджають цибулю в п'ятницю, бо та не вродить, і єдині володіють рецептом справжньої бринзи. А ще – мають власну кінну піхоту. Що з цього правда, а що – міф? Микола Марусяк – справжній житель гір. Він багато років узагалі не спускається донизу і має чим поділитися з тими, хто вже втратив. Щоб дістатися до Миколиної гражди, тобто подвір’я, доводиться штурмувати круті схили, блукати гірськими стежками, де нема жодної живої душі, щоб розпитати дорогу, а останні 3 км долати довше, ніж увесь шлях від Києва до Карпат. Гуцули – етнографічна група українців, що живуть у трьох районах Івано-Франківської, двох Чернівецької і найвисокогірнішому районі Закарпатської області. Територія Гуцульщини сягає 6,5 тисячі квадратних кілометрів, тобто 1% земель України. Донька пана Миколи не погоджується із закидом, що їх родина не бачить людей. "Я б не сказала. Я б сказала, що ми наводимо свою фортецю у своєму світі спокою", - каже Люба. Їхня гражда на момент будівництва 1925 року була просто палацом, бо прадід був заможним, ще й при посаді війта – сільського голови. Всі землі навколо та шмат лісу належали родині. Господарюють Марусяки так само, як їхні пращури сто років тому. З благ цивілізації мають лише електрику. Натомість мають отару з півсотні овець і рецепт справжньої бринзи. На іншій горі живе ще один Микола, який уміє те, що вже не кожному гуцулові під силу – не лише утримати трембіту в руках, а й зіграти без фальші. "Трембіта збереглася, але коли дитина вродилася, уже не сповіщають, бо ж мобільні зв'язки. Коли до шлюбу йдуть, уже не сповіщають, але на похоронах це діючий інструмент. Навіть на нервах грає, а на нервах теж треба вміти", - зізнається він. На їхньому весіллі 43 років тому трембіта звучала – парочка, як із легендарної кіноповісті, Іван та Марічка Зеленчуки. Вони живуть у долині й мають величезний, як для гуцулів, скарб – клаптик родючої землі. Й досі вірять, що садити цибулю треба лише у певний день тижня, аби не виросла квадратна. "У п’ятницю не саджу, щоби не наврочили", - пояснюють господарі. Ще у Марії є цілий табун коней – таких коників із сиру колись вівчарі на полонині робили своїм коханим. Таємницю виготовлення Марії передала сусідка, головне в ній – не обпекти пальці, а гарячий сир, наче пластилін. Секретні рецепти, якими володіють одиниці, вони готові розкрити на камеру – не готові говорити лише про кохання, бо то, мовляв, говориться між двома. Підписуйтеся на “Дзеркало медіа” у Telegram і читайте важливі та цікаві новини Коломиї та Прикарпаття.