Додому Авторські колонки Торговицев ходжу, доляри рахую

Торговицев ходжу, доляри рахую

0
Поділитися
Дмитро КАРП'ЯК Коломия

На початку 1990-их, коли дехто з нинішніх олігархів розпочинав свій похід у великий бізнес з торгівлі паленою горілкою, випало мені стати свідком одного конфлікту на коломийській торговиці. Тоді ще ходили радянські рублі, прозвані в народі деревяними, тож народ обзаводився потихеньку американськими доларами. Себто забороненою на той час валютою. І суть конфлікту на торговиці полягала в тому, що доблесним обехаесникам вдалося виявити жіночку, яка розраховувалася за придбаний турецький светр (чи що вона там купувала) американськими грошима. «Зараз ви сядете з нами в машину й поїдемо розбиратися!» – рішуче наполягали міліціянти. «О, мене так давно вже ніхто нікуди не возив, – не розгубилась язиката молодиця, – що я й не проти їхати!» Закінчилася ця комедія тим, що обехаесники махнули на скандальну кобіту рукою й пішли чатувати на податливішу жертву.

Чужа валюта, як пояснювали нам з міністерських кабінетів новопосталої держави, підриває національну економіку, тому користуватися нею – злочин. Розвивати економіку мали б, очевидно, запроваджені урядом рідні купоно-карбованці. Однак стрімке знецінення купоно-карбованців призвело до того, що ціни на коштовні товари почали встановлювати в доларах у масштабах усієї держави. Панікуючи перед доларизацією національної економіки, уряд офіційно заборонив використовувати іноземну валюту як засіб платежу. І запровадив нарешті довгоочікувану справжніми патріотами гривню.

Don Yapon

Сьогодні поголовних гривневих мільйонерів, якими були ми в епоху купоно-карбованців, ще немає, та слова «гривня» і «інфляція-девальвація» – це майже синоніми. Пишатися справжнім патріотам нічим, і мало хто з них боляче реагує вже навіть на часто вживане малосвідомими базарними продавцями «рубель» або «десять гривнів» замість «десять гривень». Воно й не дивно, за сучасну гривню дві коробки сірників ще купиш, проте 20 корів, яких можна було купити за давньоруську гривню, – аж ніяк. То хто буде поклонятися такій нікчемній, маловартісній гривні? Хто старатиметься граматично правильно відмінювати її й не плутати з російським рублем?

Легко й ненав’язливо підійшли ми, таким чином, читачу, до архіскладної теми – монетарної політики держави на даному етапі. Думаю, небагато знайдеться в країні людей, сповна задоволених цією політикою. І ще менше – тих, хто бачить реальні можливості виходу з фінансового тупика. Про одну з таких можливостей, які добряче б’ють по нашому національному самолюбству, і хотілося б повести подальшу мову.

Отже, є економісти, які вважають, що вибраний Україною шлях створення власної валюти веде в нікуди. Власні доброякісні валюти, що добре поводяться впродовж багатьох десятиліть, зуміло створити від сили з десяток держав. А недоброякісних незалежних валют набагато більше, ніж доброякісних. Хоча на білому світі є й чимало таких, що водночас і доброякісні, й цілком залежні. Отож вибір такий: або в нас незалежна недоброякісна валюта, або залежна доброякісна.

Тут для нас є, запевняють економісти, з якими я схильний погодитися, два варіанти. Україні залишається прив’язати гривню до долара чи євро або взагалі відмовитися від валютної політики і дозволити вільний обіг долара і євро. Обидва варіанти, кажуть знавці, допустимі. Балтійські країни обрали переважно цей шлях, створили такий собі номінальний якір і досягли, як знаємо, успіхів помітніших, ніж ми. Помовчу вже про країну з назвою Зімбабве, де внаслідок інфляції в тисячі відсотків денно змушені були відмовитися від власної валюти на користь долара.

Тільки не кажіть, що це не патріотично. В одного українця сьогодні доларів удвічі більше, ніж в одного росіянина. На руках у населення нашої країни, наскільки відомо, майже 90 мільярдів доларів. Жодні заклики при такій реальності проявляти національну свідомість і користуватися виключно гривнею не мають і не матимуть результатів, з боку держави це просто свист у лист.

Не чутно сьогодні й популярної раніше пісеньки «По Канаді ходжу, доляри рахую», вийшла з моди. Однак хто може гарантувати, що мине скількись там років, і на коломийській торговиці не лунатиме на повен голос трохи видозмінена пісенька: «Торговицев ходжу, доляри рахую, а де ніч застане, там і заночую»? І міліціянти, чи то пак поліціянти, не матимуть жодного права забороняти нам користуватися й прославляти валюту наших стратегічних партнерів – З’єднаних Стейтів альбо Канади.

Дмитро КАРП’ЯК