Сковородинівський образ письменника з Івано-Франківська Тараса Прохаська, його спосіб мислення і спосіб висловлюватися завжди забезпечує йому аудиторію для спілкування. Не бракувало охочих послухати цього виразного представника "Станіславського феномену" й у Коломиї в Музеї писанки, пише "Дзеркало Коломиї". Прохасько балакав легко, змістовно й правдиво, зовсім не турбуючись про ефект сказаного. Говорив про себе, свої рефлексії, а найважливіше - про своє відчуття цінності кожної миті прожитого досвіду. Направду, здається, що таких людей важко вивести з рівноваги. Імунітет від зовнішніх негативних подразників? Десь майже так. Тарас Прохасько свідомий своєї успішності в літературі. Його книжки видаються тисячними накладами, перекладаються іншими мовами. Він не женеться за найновішими віяннями, не грає на публіку. Він фіксує кожну мить життя. На запитання, що слід читати, письменник пояснив, що немає обов'язкових книжок. Обов'язковим є читання і знаходження "своєї книжки і свого автора". Письменник створює вібрацію певної частоти і хтось ту вібрацію вловлює, хтось - ні. Читач прагне побачити в письменникові відгомін власного досвіду, власних думок, тільки майстерніше висловлених. Так він розширює свій горизонт світовідчуття. Запитували в гостя, кому він би не рекомендував читати свої книжки. "Тим, які все знають. А також тим, котрі на другий поверх воліють підійматися ліфтом, а не власними ногами...". Висловився Прохасько на ризиковану тему про "норму" в поведінці й у літературі: "Моя бабця, котра вчилася у Відні і слухала лекції самого Фройда, мала відвагу стверджувати, що "нема нікого нормального". Звісно, це не означає вседозволеності. Наприклад, я б ніколи не написав такого, що могло б когось образити. Свобода - це внутрішня дисципліна". Цікаво розмірковує письменник і про сенс життя. Біологічна освіта багато дечому його навчила. "Часто, мандруючи Карпатами, спостерігаю за різними рослинами. Декотрі не несуть людині жодної користі і на вигляд - ніякі. Тобто, людині вони не потрібні. Але ж чомусь вони ростуть. Значить, є у тому невідомий нам сенс. Нема під сонцем нічого випадкового. Тому я є непоправним оптимістом по житті". Одна з найчитабельніших книжок Прохаська називається "Інші дні Анни". Хто така Анна, - запитували в автора. "Анна - це узагальнений образ жінки. Це ім'я є найдавнішим у людській історії. Повнота звучання цього слова зачаровує. Його можна вимовляти як на видиху, так і на вдиху. Не знаю милозвучнішого слова. Нема жодного такого ж гарного чоловічого ім'я. Бо основа і оправдання світу - це жінка. Чоловіки роблять вчинки, а жінки роблять життя". Андрій МАЛАЩУК Фото: Олександра ЩЕРБАКОВА-ОЛІЙНИК