Сильніші, ніж життя: Євген Настащук

“Вихід є з будь-якої ситуації” – слова, котрі легко сказати комусь, але так важко згадати про них, коли надходить удар у власне серце. Проте, серед нас живуть люди, які постійно докладають чималих зусиль, щоб їхній день був хоч трохи схожим на день звичайної  людини. Вони рідко повчають, але кожним своїм кроком доводять: життя – це диво.

Якщо стежити за дописами Євгена (Жені) Настащука в соціальній мережі, складно повірити, що в нього взагалі бувають проблеми. Кожна його публікація мотивує та схиляє до висновку, що все неодмінно буде добре, навіть якщо зараз у це складно повірити. Підбадьорюючи інших по той бік екрану, він щомиті бореться за нормальне існування з власним діагнозом – ДЦП.

Навчання та робота

У 7 років я пішов школи. У ЗОШ № 10 закінчив 9 класів, а 10 і 11 – у ЗОШ № 2. До 4 класу ходив до школи, а потім батьки перевели на домашнє навчання. Оцінки мав хороші – 10-11 балів. А от стосунки з однокласниками не склалися. Вони допомагали мені навчатися до 4 класу, хоч і не дуже охоче. Та я не звертаю на це уваги. Розумію, що ображатися на людей не потрібно. Хто захоче, той прийде.

Спілкування

Три роки тому я мав цілком інший погляд на світ. Я постійно казав, що мені нічого не вдасться, що я нікому не потрібен.

У дитинстві ровесники зазвичай знущалися, деякі ж навпаки – захищали. Часто люди шкодують мене ще до того, як дізнаються, що зі мною. Коли я це бачу, не знаю, як із ними далі спілкуватися.

Людям довіряю, поважаю, якщо ставляться адекватно, з розумінням до ситуації та з підтримкою. Коли ж не цінують і починають шукати способи скористатися – припиняю спілкування.

Якщо з негативом дивитися на світ, то в житті завжди будуть проблеми. Люди всі однакові, ми всі не ідеальні. Я не люблю негативних людей. Коли про мене говорять щось погане, я не кричу. Навіть маленьким реагував спокійно. Просто кажу “добре” й іду геть. До людей ставлюся так, як вони до мене. Бог усе бачить. Я вірю, що Він допомагає.

Якщо звертатиму увагу на слова оточуючих, впаду духом і стане тільки гірше. Може бути сьогодні погано, а завтра – добре, бо настане новий ранок.

Мрії

Кожна людина про щось мріє, чогось хоче досягти в житті – це цілком нормально. У мене теж є мрія, я б навіть сказав, що не одна.

По-перше, мені дуже хотілося б, щоб у світі не було воєн, щоб всі конфлікти вирішувалися тільки мирним шляхом. Війна – це страшно. Думаю, що кожна людина зі мною погодиться.

Ще я мрію про те, щоби всі люди були здорові та щасливі. Часто хвороби забирають життя навіть зовсім маленьких дітей. Я дуже співчуваю таким сім’ям.

Я хочу мати сім’ю. Дівчата часто кажуть, що я – класний, що в мене все буде добре, але це тільки слова. Багато моїх ровесників уже мають сім’ї, але я не хвилююся через це – в мене час ще є. Існує багато позитивних прикладів, коли люди з ДЦП влаштовують своє життя й кар’єру.

Щодо особистої мрії, то хотілося б стати волонтером. Знаю, що це – нелегко, бо постійно потрібно допомагати іншим, потребуючим людям із різними життєвими проблемами, потребами чи вадами, підтримувати їх. Моя особиста мета в житті – змінити світ на краще, бути добрішим і дивитися позитивно на життя, не озираючись на те, що буде завтра. Ніхто не знає, чим закінчиться наступний день. Потрібно думати, вірити та любити людей такими, які вони є, якщо навіть тобі не дали чогось або пообіцяли, але не виконали. В житті головне – не скаржитися та цінувати те, що є, адже якщо не ставитися до людей з повагою, то й світ зникне. Ми – різні за думками та поглядами на життя, але завжди боремося за те, щоб була справедливість у всьому, що бачимо та чуємо.

Вірю, що все зміниться, бо добро буде завжди перемагати зло. Інакше не може бути. Робіть те, що потрібно, хоч вас будуть засуджувати й обговорювати. Будьте приязні один до одного –  і світ стане кращим!

Юлія МАРЦІНОВСЬКА