Пару днів тому медійний світ облетіла фотографія чинного швайцарського Президента Алана Берсе, який сидів на окрайку тротуара в Нью-Йорку. Пан Президент, який виконує обов’язки глави Конфедерації, і до того ж є міністром внутрішніх справ, курує соціальні питання, медицину та культуру, присів щоб перечитати свою доповідь перед сесією генеральної Асамблеї ООН.
Такий вчинок Президента, який дослівно підірвав мережу, натомість абсолютно не дивує швайцарців. І члени уряду, і члени парламенту, тобто народні обранці – депутати, у Швайцарії не вимагають до себе якогось особливого відношення чи пошанування, переважно є без охорони, на відміну від своїх колег в Україні.
Кілька днів тому також український контент облетіла новина про хамський вчинок одного з депутатів Верховної Ради. Користувачів просто розірвало від обурення відео, на якому народний обранець Олег Барна на запитання журналіста про його кнопкодавство відповів жорсткою, нецензурною лайкою. Переконана, що в цивілізованій країні такий поступок миттєво був би засуджений суспільством, а виборці депутата-хама вимагали б припинення його повноважень.
Така поведінка не є припустимою для слуги народу в нормальному світі. Саме визначення "слуга народу" сягає своїми коренями до Античного світу. Ще древньогрецький оратор і публіцист Йсократ в своєму творі "Ареопагетик" писав: "Народ повинен призначати представників влади, а люди, які мають достатньо вільного часу, повинні присвятити себе турботам про громадські справи, як слуги народу". Та, чомусь, в Україні, переважно все навпаки: народні обранці приходять до влади, щоб в першу чергу дбати про себе та своїх родичів. Але запитаймо себе, чи не поступила б так само переважна більшість українців, потрапивши до парламенту? Пригадую, 8-9 років тому на виборах до місцевої ради в Коломиї балотувався молодий хлопчина з великими амбіціями. Коли я запитала його чому йдеш в депутати, він відповів, що хоче купити машину. І він її купив, ставши представником громади в міській раді.
Влада в цілому в Україні є відображенням українського суспільства. Допоки український народ не перестане значною більшістю голосів обирати брехунів, злодіїв, неграмотних неуків на виборах, то ніколи не перестануть існувати "козаки", "комбати", "парасюки" та "барни". І, повірте, їх абсолютно не зворушують жодні народні флешмоби в соціальних мережах, коли українці кажуть їм куди ті мають йти.
Повертаючись до швайцарських політиків та представників влади, то такий випадок невимушеної поведінки Алана Берсе зовсім не поодинокий. По-перше, представники влади тут такі ж люди, як і всі решта в країні: ніхто з громадян не "падає на коліна" перед великим начальником-депутатом з області, ніхто не виголошує примітивних похвал чи подяк на адресу того ж начальника за виконану роботу, бо це – його робота, така ж важлива, як і звичайного вчителя чи лікаря; людей не цікавить якого дизайнера гарнітури чи сумки носять народні обранці, чи куди їдуть у відпустку, вони ж не шоу-зірки… Їх цікавить лише одне: чи обранець робить ту роботу, яку йому доручив народ. По-друге, представники влади ніколи не дозволять собі вимагати якихось особливих індульгенцій, поблажок чи бонусів, вони теж викидають сміття у призначених місцях, теж оплачують штрафи за перевищення часу на автостоянці, не їдуть у громадському транспорті без квитка.
Місяць тому член уряду Доріс Льойтгард, яка тепер вже у відставці, була помічена у переповненому приміському потязі, вона сиділа на східцях.
Кілька років тому тодішній Президент Гельветської Конфедерації Дідьє Буркгальтер був зафіксований випадковим фотографом на пероні, він очікував потяг, їдучи на роботу, сам, без охорони. До речі, це фото також облетіло всі соціальні мережі.
Пан Буркгальтер, залишаючи Федеральну раду, сказав, що буде сумувати особливо за неділями. Бо, окрім того, що він старався проводити вихідний з родиною, також ніколи не відмовляв в розмовах журналістам в цей день.
Ці знимки – випадкові, зроблені не на замовлення і не для піару. Ніхто для цього не зупиняє транспорт в місті, не перекриває доріг… В Україні ж "слуги народу" виходять в народ для підняття свого рейтингу, для позування на камери і найголовніше – для нагадування електорату, що вони знову йдуть вибори.
АВТОР: Ірина МИХАЛКІВ-ВИННИК
