ЛГБТ — акронім для позначення лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерів – групи людей, яка зазнає серйозної дискримінації – що призводить і до фізичних нападів – в Україні. У 2016 році Центр “Наш світ” задокументував 276 випадків дій на ґрунті гомофобії і трансфобії у країні, 6 із них – на Франківщині. Згадайте, скільки разів від колег, друзів, знайомих ви чули упереджені речі про сексуальні меншини? Чи самі негативно висловлювалися про представників ЛГБТ-спільноти? “Вони хворі “на голову”, “не мають чим зайнятися”, “психічно нестабільні”, “розчаровані у всьому світі люди, які шукають собіподібних” – перші речі, які я почула від сусідок по кімнаті, запитавши про їхнє ставлення до геїв і лесбійок. Що ж, варто розібратися, хто такі ЛГБТ. Для читачів і читачок Огого! ми поспілкувалися з Оксаною Вінтонів – сексологинею, урологинею франківської клініки “Медекс”. Лікарка зізнається, що приблизно 5% її пацієнтів-чоловіків – геї. “Старшого віку люди соромляться, молодь же – майже без комплексів, але всі, щоб сприйняти себе, повинні подолати психологічний бар’єр. У мене в кабінеті це поширено, і геї просто говорять про свою орієнтацію. А за межами закладу, звісно, є якісь комплекси, тому що інші будуть сміятися, можуть побити – і це звичне явище”, – каже Вінтонів. Сексологиня розповіла ТОП-5 найпоширеніших міфів про ЛГБТ, які можуть бути (є) причиною дискримінації. Міф №1. Гомосексуальність – це хвороба. Всесвітня організація охорони здоров’я офіційно виключила гомосексуальність із міжнародного переліку хвороб у 1992 році, її рішення поширюється на всі країни-члени ООН. А загалом науці це відомо з кінця XIX століття. Міф №2. Гомосексуальність можна вилікувати. Спростування цього міфу випливає з першого: якщо гомосексуальність не є хворобою, її не потрібно лікувати. “Гомосексуальність не потребує лікування, адже це – психологічна закладка.  За однією з теорій, у період від 1 до 6 років є ряд факторів, які можуть повпливати на сексуальну орієнтацію. Те, в яких умовах росте дитина, які між батьками стосунки,  може призвести до “переломного” періоду у гіпофізі, коли певні ядра пошкоджуються при стресах. Інша теорія – що закладка в гіпофізі вже є при народженні. Зрозуміло, ні одне, ні інше не лікується. Щодо трансгендерів інша ситуація – вони народжуються з іншим гормональним фоном. Це вже доведено з медичної точки зору. Тут навіть нема чому противитися. Але, звісно, є й випадки розладів у людей, які має лікувати психіатр”, – пояснює Вінтонів. Міф №3. Гей не може бути патріотом, віруючою людиною. Гомосексуальна орієнтація ніяк не впливає на політичні та релігійні погляди, як і гетеросексуальна. Наприклад, серед атовців є також представники ЛГБТ-спільноти. “Я вважаю, якщо людина вже визнала те, що відрізняється від більшості, може бути більшим патріотом, ніж та, яка хоче бути такою, як усі. Той, хто хоче бути, як усі, не має власної думки. Людина ж, яка визнала, що хоче того, того, того, може підтвердити, що вона є патріотом, якщо цього хоче”, – каже лікарка. Міф №4. Гомосексуальні стосунки – ненормальні. Зважаючи на вищевикладене, спростування цього міфу є логічним. Гомосексуальність, так само, як і гетеросексуальність, вважається нормальним проявом людської сексуальності. “Між стосунками різниці нема. Зараз ідуть розмови про одностатеве партнерство, я дуже за  будь–яку демократію. Якщо людині давати демократію, яка не виходить за межі нормального, – це, навпаки, сприятиме розвитку як людини, так і країни. Для суспільства це було б досить позитивно, зокрема, стало б менше сиріт”, – каже Вінтонів. Міф №5. Діти, які виховуються в одностатевих парах, також стають геями і лесбійками. Міф спростовують соціальні дослідження різних країн світу.  “Між стосунками різниці нема. Те, що діти ростуть у одностатевих сім’ях, – якщо між батьками є злагодженість і любов – на них ніяк не впливає. Якщо хлопчик любить дівчинку, він її буде любити незалежно від того, де виховується. Головне, щоб між батьками не було сварок – цей фактор більше впливає на психіку дитини, ніж те, хто її годує і бавить”, – каже сексологиня. Також лікарка радить, як реагувати дитині на запитання, чому у неї дві мами чи два тати. “Дитина має розуміти, що у неї є мама, і є тато. Просто мама і тато мають, наприклад, чоловічий голос. “У тебе є двоє батьків, і у мене є двоє батьків”, – має відповідати дитина, адже для неї це звично, вона з цим росте, не відчуває ніяких обмежень і любить своїх батьків. Мама теж буває різна, але дитина не буде питати, чому вона, наприклад, без руки”, – каже Вінтонів. Однак те, що гомосексуальні люди відрізняються від гетеросексуальних – правда, каже сексологиня. “У гомосексуалів риси поведінки схожі на риси протилежної статі. Хлопці робляться більш ніжними, навіть рівень тестостерону трохи у них нижчий, ніж у гетеросексуалів. У крові переважають естрогени – жіночі гормони. Геї, як правило, дуже виховані і культурні люди. Дівчата навпаки – у них більший рівень тестостерону, і, як правило, вони більш грубі по натурі”, – каже лікарка. Оксана Вінтонів вважає, що дискримінація ЛГБТ в Україні – прояв рівня (не)свідомості нашого суспільства. Щоб змінити ситуацію, потрібно вводити предмет сексуального виховання у шкільну програму. “Я завжди це говорила, ще будучи школяркою. Нас вчать української мови, математики, хімії,  але нас не вчать найосновнішого: по-перше, деонтології, по-друге – стосунків. Це найголовніші знання у житті насправді. Нас не вчать елементарного: потрібна чи сексологія, чи навіть та деонтологія, геронтологія. Тоді б у нас зовсім змінилося суспільство, стало свідомішим. Наші люди ще, дійсно, того гарту – навчені, що має бути так, а якщо вже хтось зробить інакше, то це неправильно. А де сказано, що правильно, а що неправильно? Нема у нас таких бар’єрів,” – підсумовує сексологиня.