ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Роки їй тільки шарму додають… 17 квітня відзначає ювілей актриса Коломийського театру Оксана Курко

17  квітня святкує свій зрілий  ювілей  улюблениця  багатьох шанувальників і симпатиків  Коломийського  академічного обласного українського драматичного театру ім. Івана Озаркевича  Оксана Курко. Для прискіпливого статиста і кадровика  її трудова книжка  може сказати дуже небагато: Вся трудова  біографія  вписується в кілька записів – два з яких дуже красномовні – прийнята на роботу по закінченні навчального закладу і звільнена в зв’язку з виходом на пенсію.  В пересічного обивателя  така інформація може викликати кардинально протилежні роздуми:  1. Професійна  зайнятість для неї була справою всього життя, улюбленою працею, яку великий мислитель Сковорода  назвав сродною; 2. Або ж, як багато інших – здобула освіту і весь трудовий шлях чемно і скромно заробляла на хліб насущний  в одному колективі ,за фахом, який здобула в юні роки. Якось так  спокійно і рівно: для тих, хто її не знає зблизька, може видатися, навіть, нецікаво… Та це не про неї – Оксану Курко -  артистку Коломийського  академічного театру, яка успішно помножила  свій талант і,  щедро дарувала і дарує його людям.  Але, давайте, про все за порядком: 17 квітня 1959  року в сім’ї  коломийських  службовців Тетяни і Миколи Дмитренків  народилася донечка, яку нарекли Оксаною.  Батько  працював вчителем фізичного виховання  в  Стефаниковій школі, мати -  бібліотекарем в музичній школі. То ж не дивно, що  з дитячого віку  вчительська праця і музика  для маленької Оксанки  стали  привабливими і  визначили її  подальшу професійну  долю.  Минають роки, але з пам’яті ніколи не зітреться  захоплення , з  яким  ще зовсім маленькою  дівчинкою ( а було тоді Оксанці  десь біля 5 років), виконала роль Зайчика в  дитячій опері  "Пан  Коцький" Миколи Лисенка, постановку якої здійснила , славної пам’яті , Галина Грабець.  Цю оперу  записали і  показували по телебаченні. Вона отримала  гучний  резонанс  не тільки серед освітян, але й музикознавців  всієї України. Після закінчення в 1974 році  навчання в Коломийській школі №1 продовжила навчання  в Івано – Франківському музичному училищі  за спеціальністю  викладача  фортепіано і повернулася до Коломиї  в музичну школу № 1, де і  провела  всю свою музично – викладацьку кар’єру  з 1978 року і до виходу  на пенсію  за вислугою років  в 2009 році.  За цей час встигли замінити один одного  декілька керівників: В.Анашкін, П. Терпелюк, М. Ковальчук, Б. Іванчук,-  Оксана  продовжувала захоплювати  магією музики  все нові покоління юних музикантів… Сказати, що  учні любили її, - це не сказати нічого. Вони нею захоплювались, намагались  наслідувати  в усьому, не тільки в  освоєнні музичної грамотності і  пробудженні і розвитку  музичного таланту. До них вона  була  по – материнському ласкава, і, водночас, вимоглива;  цікава  співбесідниця і оповідачка…  Приваблювало все: навіть  манера  поведінки і  стиль  одягу.  Тому  проблеми набору  підопічних  до неї практично не існувало.  Особливою повагою  користувалась серед колег викладачів і  керівництва. Легко вживалася  в колективі, виділялась особливою інтелігентністю і толерантністю, тому й не раз  була  відзначена  подяками, грамотами, преміями.  До речі, про це більше записів в трудовій книжці ніж тих, які засвідчують її причетність до трудового колективу школи. Але той талант, яким  щедро  наділила  Доля,  прагнув   росту і багатограннішого самовираження. Вже з перших днів  своєї праці  в музичній школі  вона стає учасницею  народного аматорського театру при районному   і міському будинках культури і у вільний від основної роботи час  успішно розвиває  свій артистичний  талант.  Ми могли не раз захоплюватись манерою  її декламаторської  майстерності , чи це в літературно – музичних композиціях   . чи поетичних виставах спочатку  клубу шанувальників поетичного слова, а, згодом,театру поезії «Орфей», який  був зорганізований , світлої пам’яті, незабутнім Сергієм Козловим. Починаючи з 1993 року  на  різних умовах :  договірних, за сумісництвом  почала  кар’єру  професійної  артистки в театрі. А з 2009  року, після виходу на пенсію за вислугою років в музичній школі, повністю присвятила  себе театру і сцені. За цей час  їй вдалося зіграти  більше  35 ролей  у виставах  різних режисерів, жанрів і для різних  вікових категорій. Не маю сумніву, що  шанувальникам  нашого театру  Оксана Курко  добре запам’яталась за ролями  Параски і Василини  в "Гуцульському році" Гната Хоткевича  в постановці   Дмитра Чиборака; Проні і  Дружини Сірка  у  виставі "За двома зайцями" М. Старицього  у постановці Дмитра Чиборака; Олени Устимівни  у "Фараонах"  О. Коломійця  у постановці Олега Мосійчука; Гертруди  у "Гамлеті" В. Шекспіра ;Маргарити Андріївни  у  "Звідки беруться  діти" Анатолія Крима і багатьох  інших.  Стовідсотковим  попаданням  в десятку  було призначення її на роль  Кривди  у  вертепній дивовижі  Пантелеймона Куліша  "Іродова морока". Співучість і темперамент  допомогли  їй створити справді неперевершений образ. Захоплено  зустрічала дітвора  кожен вихід  артистки в дитячих казках: і не важливо, то була роль Снігової Королеви, Злої  Мачухи, Баби Яги,  Лисички, Півня чи Мишки. Мимоволі спогад вихоплює  одну   сумну сторінку з життя артистки:  Коломийський театр  вперше виїжджає  на свій найвідповідальніший творчий іспит -  всесвітньовідомий Фріндж – фестиваль до м. Единбург ( Шотландія).  Практично вже  на межі відходу у позасвіти  знаходиться Батько Оксани.   Замінити Оксану у її ролі було не так легко, адже це  роль  з акапельним співом, але все ж, директор театру і режисер вистави Дмитро Чиборак  залишив рішення  за Оксаною.  На третій день нашого перебування в Единбурзі , якраз вже перед виходом на сцену, отримуємо звістку про кончину Оксаниного Батька. Не маємо мужності  повідомити їй це до вистави. Потім  молимося і сумуємо разом з нею. Вона  постійно намагається усамітнитись, найближчі друзі намагаються не залишати її наодинці з горем. Режисер  поспішно  шукає варіант заміни, адже завтра  знову  вихід на сцену.  А Оксана, зібравши весь свій біль  у закутини своєї душі і серця , виходить на сцену. Вона була певна: її люблячий Татусь  схвалив би  такий вчинок  Доньки, яку дуже любив  і гордився її артистичним даром. Можливо вона, як люблена і випестувана Батьком Донечка,  хотіла в такий спосіб  зробити останній сценічний  подячний  поклін  своєму Татусеві, що так щедро заохочував і благословляв її творчість. В ці дні Оксана Курко  зустріне свій ювілейний день народження в гастрольному турі.  Незважаючи  на зрілі літа всі, хто знає  її зблизька,  інколи можуть  розгледіти в ній  ще зовсім юну дівчинку, повну  романтичних захоплень, максималістських суджень,  захопленості  людьми, творчим процесом і світом, вічного шукача  гармонії… А за тим всім: літа їй тільки шарму додають! АВТОР: Ольга Руданець, заслужений працівник культури України.