Родина Біберовичів і Коломия: До 160-річчя від дня народження актриси Іванни Біберович. ФОТО

Коломия належить до тих українських міст, яким завжди щастило на неординарних громадян – талановитих і діяльних особистостей, що  своїм життям прославили наше місто та Україну.

Сьогодні ж актуально згадати про родину Біберовичів як у зв’язку з ювілейною датою пошанування пам’яті видатної української драматичної артистки Іванни Біберович, так і у контексті відзначення 100-річчя Західноукраїнської Народної Республіки, до розбудови якої долучилися сини актриси. При цьому слід відзначити, що театрознавчі, довідкові та енциклопедичні видання досі подавали помилкову дату народження артистки – 30 грудня 1861 року. У 2011 році Роман Горак на підставі дослідження збереженої у Центральному державному історичному архіві України у Львові копії метричної книги громади села Фалиш (тепер с. Станків Стрийського району Львівської області) у своїй статті “Іванна Біберович з Фалиша: артистка руського народного театру” у львівському театрознавчому журналі “Просценіум” науково обґрунтував справжню дату народження Іванни Біберович: 30 грудня 1858 року. Отже, у грудні  2018 року минає 160 років з дня народження цієї справді видатної української актриси.

Театральна критика Галичини останньої чверті ХІХ століття одностайно передбачала Іванні Біберович тривалу  і славну сценічну кар’єру, порівнювала її гру  із креаціями популярної тоді польської драматичної актриси Гелєни Моджеєвської та пророкувала їй зайняття на галицько-українській сцені того місця, що його посідала на Наддніпрянщині знаменита Марія Заньковецька. Однак, підлітком ступивши на сцену українського мандрівного театру, що належав культурно-просвітницькому товариству «Руська бесіда» у Львові, вона змушена була полишити її на 34-му році життя, у розквіті творчих сил і на піку глядацьких симпатій.

Незмінний успіх супроводжував виконання Іванною Біберович ролей Галі у романтичній драмі Т. Шевченка «Назар Стодоля», Марусі у драмі О. Стороженка “Гаркуша”, Парані у “Верховинцях” польського драматурга Ю. Коженьовського. Успішною була робота Іванни над ролями у виставах класичних творів світової драматургії. Зокрема, 1884 р. преса багато писала про артистку в ролях  Луїзи з трагедії Ф. Шіллера “Підступність і кохання” та Адрієнни Лекуврер в однойменній п’єсі Е. Скріба. До кращих ролей І. Біберович відносять також Агафію Тихонівну з “Одруження” М. Гоголя, поставленого під заголовком “Женихи на вибір”, а також Катерину у драмі російського драматурга О. Островського “Гроза” (йшла у перекладі під заголовком “Буря”).

Особливою заслугою подружжя Івана та Іванни Біберовичів було сміливе і новаторське  запровадження на галицько-українську сцену нових творів драматургів з Наддніпрянщини. Першою вступила на галицьку сцену драма М. Кропивницького “Глитай, або ж Павук”. Драма уперше була виставлена театром жовтні 1885 року у Станиславові (тепер Івано-Франківськ) на бенефіс актриси. Головні ролі виконували: Йосип Бичок — Іван Гриневецький, Олена — Іванна Біберович, Андрій — Іван Біберович. Ці ролі були для акторів особливо відповідальними, оскільки на Наддніпрянській Україні їх у той час виконували відповідно Марко Кропивницький, Марія Заньковецька і Микола Садовський, слава про яких лунала далеко за межами царської Росії.

Заслуги Іванни Біберович пошановані увагою українських театрознавців. Про неї писали історик театру С. Чарнецький, письменники Богдан Лепкий і Василь Лукич (В.Левицький), громадський діяч, перекладач і рецензент Є. Олесницький.  Шанувальником таланту І. Біберович був І. Франко, який високо оцінив гру артистки у своїх театральних рецензіях, опублікованих в українській і польській періодиці.

Іванна Біберович у ролі Настасі з однойменної драми В.Ільницького.

Після того як Іван Біберович у грудні 1892 року склав повноваження директора театру подружжя вирішує залишити сцену і перейти на осіле життя. Властиво, Іванна у перші місяці 1893 року ще виступала у виставах, а згодом у 1896-97 роках здійснювала т. зв. гостинні виступи, беручи участь в окремих  спектаклях під час гастролей театру у Станиславові, Тернополі, Снятині, Калуші, Долині, Перемишлі.  Врешті сім’я переноситься на постійно до міста Коломиї, у якому раніше неодноразово бувала з гастролями. Тут голова родини знайшов для себе посаду касира у “Касі ощадності”, а дружина змушена була  зайнятися домашнім господарством і сім’єю.

Іван Біберович у ролі Андрія у драмі М. Кропивницького “Глитай, або ж Павук”.

Театральна родина, мабуть, все-таки не випадково обрала для замешкання місто над Прутом, оскільки тут були хоча скромні, але реальні можливості для мистецької реалізації, принаймні на аматорській сцені. Коломию доволі часто навідували відомі в Галичині професійні трупи, а публіка мала вже виховані мистецькі смаки і була вимогливою до якості театральних видовищ і концертів. Ставши колискою українського галицького театру ще 1848 року, місто зберігало давні традиції любительського театрального руху.

Наприкінці 1893 року у Коломиї наступило значне пожвавлення діяльності українських громадських інституцій. Зокрема, відновлено діяльність літературно-драматичного товариства, яке ще в 1879 році було створено у Коломиї з ініціативи громадського діяча і драматурга (а в молоді роки – ще й актора театральної трупи під проводом Антона Моленцького)  Ізидора Трембицького. Це товариство, що перебувало під значним впливом коломийських москвофілів,  деякий час розвивалося дуже динамічно, однак три останні роки  перед цим майже не діяло. Залучення подружжя Біберовичів до роботи у цьому товаристві підняло на високий рівень його аматорський драматичний гурток, у якому Іван Біберович перейняв режисуру, а його дружина часто виконувала головні ролі у виставах.

Відомо, що при активній участі Біберовичів гурток літературно-драматичного товариства успішно діяв ще у перші роки XX століття. Цікавими з цього огляду є відомості про театральне життя міста над Прутом, які знаходимо у дописі “Із Коломиї (“Маланка”) у львівському часописі “Галичанин” за 1902 рік. Отже, за вже усталеним місцевим звичаєм   “Перше літературно-драматичне товариство імені Г. Квітки-Основ’яненка” влаштувало урочисту зустріч нового року (за старим стилем, т. зв. “Маланку”). Силами аматорів було  відіграно одноактну комедію “Дорогий поцілунок” Р.З.Чинарова з Іванною Біберович у головній ролі Марії, дружини дрібного банківського чиновника. Після завершення спектаклю відбулася акція вшанування багатолітніх театральних заслуг Іванни Біберович – від літературно-драматичного товариства їй піднесено “хорошу бронзову вазу з квітами”. Цю театральну реліквію, що дивом збереглась до наших днів, віднайдено і реставровано у 2018 році.

У листопаді 1893 року у Коломиї розпочало діяльність товариство “Руський жіночий кружок”, при якому теж з часом було створено аматорський театральний гурток. У 1897 році режисером до нього також було запрошено І. Біберовича. З опублікованих у часописі “Діло” повідомлень коломийських дописувачів маємо відомості, що за участі подружжя Біберовичів  7 лютого 1897 року силами цього гуртка було  відіграно виставу комедії І.Франка “Учитель”, а 3 жовтня того ж року виставу комедії Г.Квітки-Основ’яненка “Шельменко-наймит”.

У 1902 році з ініціативи місцевого осередку Польського педагогічного товариства було утворено польсько-український аматорський гурток “Народний театр”,  який мав почергово здійснювати вистави п’єс як польською, так й українською мовами. До режисури у цьому театрі теж було запрошено І.Біберовича. Першою виставою стала українська “Наталка Полтавка” І.Котляревського, яка пройшла з великим успіхом. Однак тривалість зазначеного міжнаціонального театрального проекту була короткочасною.

Іванна Біберович залучалася також до влаштування концертів, які проводилися співочим товариством “Коломийський Боян”. Зокрема, часопис “Діло” повідомляв, що 8 червня 1897 року на вечорі, приуроченому до 36-их роковин смерті Т.Шевченка, вона декламувала на коломийській сцені поему “Причинна”.

Інтерес до театру не згасав до останніх років артистки. Із її порад ще довго користали коломийські аматори сцени, а під час гастролей у Коломиї колишню актрису часто відвідували артисти і режисери мандрівних галицьких театрів.

Мистецька   громадськість Галичини у 1937 році виступила з ініціативою урочисто відзначити 75-літній ювілей видатної артистки. В українських часописах були опубліковані статті про творчий шлях ювілярки. 7 березня  1937 року у залі коломийської  “Каси ощадності” відбувся  ювілейний вечір ушанування артистки. Привітати колишню примадонну театру товариства “Руська бесіда” приїхало багато гостей з різних  міст Галичини. Зворушено відповідаючи на привітання, І. Біберович підбивала в цей вечір підсумок всього свого творчого життя. А 7 вересня 1937 року Іванни Біберович  не стало. Поховали артистку на коломийському цвинтарі, поряд  з  чоловіком І. Біберовичем у родинному гробівці.

Слід відзначити, що Іван та Іванна Біберовичі були свідомими українцями. Свого часу Іванна з патріотичних мотивів відмовилася від фінансово вигідної пропозиції грати на польській сцені. Справжніми патріотами стали сини Біберовичів Ярослав та Володислав.  Я.Біберович, який народився у Коломиї і навчався у коломийській гімназії, зробив успішну військову кар’єру інженера-сапера в австрійській армії, а затим вніс значний вклад у розбудову збройних сил Західноукраїнської Народної Республіки — спершу як отаман Української Галицької Армії, а потім як військовий представник уряду ЗУНР в Угорщині і Німеччині.  В.Біберович після закінчення коломийської гімназії навчався на філософському факультеті Берлінського університету, працював у Відні, очоливши тут у роки ЗУНР українське пресове бюро. Після еміграції у 1923 році до Канади він став відомим журналістом і громадським діячем української діаспори у Канаді. Редагував українські часописи, зокрема був співредактором газети “Канадійський українець”, протягом 1929-32 років працював редактором у концерні “Національна преса”, а в 1949-51 роках був редактором тижневика Торонтської єпархії “Наша мета”.

У Коломиї свої останні роки після смерті чоловіка (Іван Біберович помер у 1920 році) Іванна Біберович проживала зі сім’єю своєї дочки Наталії, яка була замужем за суддею Коломийського окружного суду Олександром Курп’яком. Сім’я спершу проживала у Коломиї у винайнятому помешканні у будинку №44 по вул. Крашевського (тепер вул. І.Франка), а з 1933 перебралася у власний будинок за адресою вул. Ксьондза Скорупки, 5 (тепер будинок №46 по вул. Б.Лепкого).

Творчий доробок Іванни Біберович високо оцінений українськими театрознавцями. Її ім’я увійшло майже до всіх українських енциклопедій, виданих в Україні та за кордоном. Іменем подружжя Біберовичів вже на початку 1990-х років було названо одну з вулиць у центрі Коломиї, неподалік від будинку театру, а через кілька років вулиця Івана Біберовича з’явилася й у Львові.

У рік 160-ліття з дня народження віддаймо данину пам’яті  Іванні  Біберович  – артистці і людині, шанованій громадянці міста Коломиї, одній з тих, хто на досвітках професіонального і аматорського  українського театру торував шлях у його сьогодення. Коломия ж може гордитися своїми славними громадянами, до числа яких належала й уся родина Біберовичів

АВТОР: Богдан Волошинський,

член Національної  спілки краєзнавців України