До села Ільці, де розташована садиба-музей вишиванки, треба йти від "гуцульської столиці" містечка Верховини добрих півгодини. Йти треба під воркотіння Чорного Черемошу, це додає драйву й відбирає нетерплячку. Музей рідко буває порожнім, сюди завжди приходять туристи, вихователі приводять дітей. А за чотири останні роки тут побувало чимало ветеранів війни на Донбасі. Тут їм лікують душу й заколисують розтривожені нерви. Цим займається господиня садиби Галина Яцентюк, збирачка старожитностей, народна поетеса, відома під псевдо Галинка Верховинка, так вона і в Фейсбуці зареєстрована. Для підтвердження своїх слів пані Галина демонструє нам багатометровий паперовий сувій з автографами й словами вдячності від захисників України.

"Онде в кутку висить сорочка мого діда, який прожив 103 роки, - показує на стіну ґаздиня. - А там моя сорочка ще з дівоцтва, там - сорочки синів, внука і внучки, як їх хрестили..."

Серед експонатів - понад сто вишитих сорочок, а також ліжники, килими, рушники, сардаки, - деякі добряче знищені часом і міллю так, що заледве купи тримаються. Живемо тепер з чоловіком удвох, діти з внуками порозліталися по гніздах, але ми тримаємо тісний контакт...". Сама пані Галина також вишиває, а не лише колекціонує вишиття. Мовить, що справжні майстрині ніколи не повторювалися у своїх роботах і ніколи не копіювали чужого. Скопіювати чуже означає скопіювати чужу долю. Ношену кимось сорочку не можна було продати, а лише передати у спадок рідним, іноді - подарувати "за простибіг". Саму вишивку на сорочці треба вміти відчитувати, там закладено багато символів і знаків, це не просто собі красивий орнамент. Галинка Верховинка, розповідаючи, плавно переводить мову у римовані рядки. А їх, рядків, назбиралося вже багацько, - заледве помістилися у двох поетичних книжках, та ще й розкидані по інших збірних антологіях. На жаль, часу для нашого спілкування виявилося обмаль - господиня квапилася до онука в школу. Він там має виступати на якомусь святочному заході.

Так що "вібачєйте, дорогі гості, іншим разом побесідуємо з вами скільки душє забажає!..." - цією фразою з нами ґаздиня попрощалася й полетіла до онука.

Іван ДЖИНДЖУРА Фото: Андрій КАНЯ