Додому Новини Суспільство Про життя під дахом будинку престарілих у Коломиї: «Не забувайте нас, ми...

Про життя під дахом будинку престарілих у Коломиї: «Не забувайте нас, ми вас чекатимемо». ФОТО

0
Поділитися

Їдучи до коломийського геріатричного пансіонату, місця, де проживають літні люди, я налаштовувала себе виключно на негативні враження: «совкові» обтерті стіни, збідовані обличчя, антисанітарія тощо. Проте від перших хвилин перебування в будинку мої побоювання потрохи почали розвіюватися.

Роман Лазорко, директор геріатричного пансіонату у Коломиї, відразу запрошує до актової зали, де застаємо пенсіонерів перед екраном телевізора за переглядом новин. Більшість мешканців пансіонату зазнали нелегкої долі, тому вкрай важко переносять історії про загиблих воїнів, новини зі Сходу… «Аж надто сильно болить душа за українських солдатів», – шепоче нам на вухо літня пані, яка примостилася на край ліжка, подалі від телевізора, пише “Дзеркало Коломиї”.

Роман Лазорко, директор пансіонату
Роман Лазорко, директор пансіонату
Don Yapon

У цих стінах знайшли прихисток 120 престарілих і одиноких людей. Мешканці, на перший погляд, сумного будинку, переконують нас, що саме тут відчувають турботу і домашній спокій. Не кожен отримував це у рідних стінах – вдома.

Однією з таких є Наталя Миколаївна, яку зустріли в ліжку у невеличкій світлій кімнаті. Ця жінка розповіла, що через складні життєві обставини втратила квартиру, тож постала нагальна потреба житла: «Тут я живу вже 8 років. Зараз неходяча, маю важку хворобу ніг – поліартрит. Але не маю на що нарікати, санітарки мене тут гарно доглядають».

За її словами, усе необхідне вона має – чотириразове гаряче харчування, систематична зміна білизни, а також своєчасна медична допомога.

пансіонат2

Усе ж проблеми із закупівлею медикаментів є, зізнається дирекція закладу. Оскільки державних коштів не вистачає, пенсіонери змушені платити за ліки з власних кишень.

25% пенсії мешканці пансіонату отримують на власні заощадження, решту – 75% відраховується на рахунок пансіонату. Ці кошти, каже очільник будинку престарілих, витрачаються на харчування і одяг, а також на покращення умов для їхніх мешканців.

Є і двоє жінок, що перебувають тут на платній основі, тож свою пенсію отримують у повному обсязі. У будинку цілком жартома їх називають «хохотушками» за веселу вдачу. Ці дві пані часто доглядають одна за одною. На питання, чого ж їм не вистачає, стиснувши плечима, відповідають, що все потрібне мають і жалітися – гріх. Усе ж заговоривши про своїх рідних, я помітила легкий натяк на сум у їхніх обличчях. Все ж таки, будинок не замінить тепла сімейного вогнища.

За словами Романа Лазорка, для того, щоб мешканці не сумували, у стінах закладу часто організовують концерти, зустрічі, час від часу стареньких навідують волонтери.

При пансіонаті діє підсобне господарство, що знаходиться на відстані двох кілометрів від основного корпусу. Там люди проходять своєрідну трудотерапію: доглядають свійських тварин, обробляють присадибні ділянки, де вирощують овочі-фрукти, які згодом власне й використовують для приготування їжі кухарі.

пансіонат5У вільний час кожен зайнятий власною справою – вишивають сорочки, в’яжуть, грають в шахи, а один із пенсіонерів сміливо демонструє нам свою гру на акордеоні.

При пансіонаті також працює бібліотека – літератури чимало і на будь-який смак. Людмила Олександрівна, мешканка закладу, тут частий гість. Подейкують, що жінка прочитала мало не всі книжки, що лежать на полицях бібліотеки.

пансіонат6

Оскільки геріатричний пансіонат – це соцмедична установа, у ньому є кімната невідкладної допомоги. Медсестра пані Галина розповідає, найчастіше доводиться боротися з гіпертонією, оскільки люди похилого віку є найбільш схильними до цієї недуги. На щастя, пансіонат має необхідні медикаментами для надання першої допомоги. За літніми людьми доглядають два лікарі і вісім медсестер.

пансіонат8

Йдучи коридором від одних відчинених дверей до інших, потрапляємо до невеличких кімнат з пластиковими вікнами. Зроблений скромний косметичний ремонт.

Але в ніс одразу вдаряє різкий і гнітючий запах ліків. Працівники закладу кажуть, що компенсують це численні вазони, вирощуванням яких займаються самі мешканці пансіонату. Роман Лазорко піджартовує, мовляв, мало не щодня дізнається про якийсь новий вид зелені.

Практично біля кожного ліжка розташовані столики, на яких окреме, шановане, місце виділено молитовникам й Біблії. Чи не в кожній кімнаті на килимках на стіні висить образ.

пансіонат3

В одній з таких кімнат живе переселенка з Луганська. Жінка залишилася сам-на-сам зі своїм горем – до Коломиї їхала з останньою надією на допомогу. «Здесь хорошо, скоро и мне поставят в комнату телевизор», – зі скромною посмішкою поглядає літня пані на директора закладу.

За день перебування у стінах пансіонату різкої критики на адресу дирекції й самого закладу ми не почули. Мешканці вдячні працівникам насамперед за турботу і любов, яких вдома не всі отримували.

«Звісно, хочеться зробити більше, – каже Роман Лазорко. – Треба покращити капличку, у якій мої підопічні могли б молитися й знаходити розраду у Бога. Для нас нагальною потребою на сьогодні є проведення очисних споруд, потрібно також переробити систему опалення, адже зараз ми цілком незалежні від газу, опалюємо дровами. Мушу визнати, допомога спонсорів є найбільш суттєвою – державних коштів, звісно, не вистачає».

пансіонат7

Допомогти літнім людям може кожен охочий. Оскільки відкривати банківський рахунок адміністрація не має права, Роман Лазорко просить тих, хто хоче підтримати пансіонат, приносити найбільш необхідне – одяг, спальну білизну, фрукти й овочі тощо.

Але найнеобхіднішим для тих, хто волею долі опинився під дахом геріатричного будинку, все ж залишається просте спілкування. І хоч багато з мешканців мають рідних, але ті відвідують стареньких вкрай рідко.

Прощаючись з жителями пансіонату, неочікувано мою руку схопила пані, яка з ледь вловимою сумною посмішкою промовила: «Не забувайте нас, ми вас чекатимемо».

Тетяна БОЙЧУК