Додому Статті Про те, що 22-річний Андрій з Воскресінців воює у пекельному Дебальцевому, мама...

Про те, що 22-річний Андрій з Воскресінців воює у пекельному Дебальцевому, мама дізналася з телевізійних новин

0
Поділитися

Не сказавши матері ні слова, Андрій Мотрук з Воскресінців, що на Коломийщині, поїхав добровольцем на фронт. Під час постійних обстрілів під Дебальцевим не спав по кілька діб, стояв на варті. Дуже сумував за рідною домівкою. Приїхавши після нового року на кілька днів додому, не зволікав і запропонував своїй дівчині: «Давай одружимося». Потім повернувся у зону бойових дій і вже там, захищаючи рідну землю, мріяв про швидке повернення до своєї нареченої. Про жорстокі реалії на фронті і товаришів, з якими пройшов крізь вогонь, Андрій розповів журналістам «Дзеркала Коломиї».

«Щодня заспокоював маму, що там все спокійно, а сам хвилювався, аби не вибухла міна»

Don Yapon

Андрій Мотрук завжди активно стежив за політичними новинами в Україні. Жив звичайним життям, мріяв створити сім’ю і жити на радість батькам. Коли розпочався Майдан, хлопець вперше відчув, що повинен брати участь у творенні нової незалежної держави. Тож коли розпочалося АТО, не міг сидіти, склавши руки, пише «Дзеркало Коломиї».

Знаючи, що мама із сестрою негативно відреагують на його бажання поїхати служити на Схід, вирішив все зробити без їхньої на те згоди. Написавши заяву на вступ до добровольчого батальйону, Андрій з нетерпінням чекав звістки про початок служби. «Відстоювати незалежність своєї країни – це мій обов’язок», – без сумніву наголошує Андрій.

Мати добровольця дізналась про те, що син поїхав служити на Схід з інтерв’ю, де військовий комісар розказував про поїздку в зону АТО на службу чергових мобілізованих та добровольців. Серед них вона побачила свого Андрія. Щоб не завдати матері зайвого болю, хлопець вирішив, що телефонуватиме їй саме тоді, коли буде спокійно і не буде чутно обстрілів. Заспокоюючи маму, він щодня казав їй, що там все спокійно, а сам хвилювався, тільки б не вибухла міна чи не пролетів снаряд.

«У січні під час постійних обстрілів я просив Бога лише про одне: знову побачити свою сімю»

Під Дебальцевим, де служив Андрій, йому довелося пережити справжнє «пекло». «Найскладніше було у січні цього року, – згадує доброволець, – тоді ворог гатив без перестанку. Важка артилерія використовувалась російськими бойовиками щодня. Ми практично не спали. Було й таке, що кілька діб були без сну. Температура була мінус 32 градуси, ми спали в одязі, жили у бліндажах».

Окрім матері молилася днями й ночами за Андрія його дівчина Надія. Тож коли він приїхав додому, 8 січня вирішив їй освідчитися. Після чого пообіцяв, що як тільки повернеться із зони конфлікту, одружиться і в них буде щаслива сім’я.

Та як тільки Андрій поїхав на Схід, потрапив під обстріли. Згадує, що з 28 по 30 січня почалися найжорстокіші бої. Андрій з болем в очах переповідав спогади про ті жахливі дні. Мовляв, не забуде ніколи того, що довелося пережити. Після постійних обстрілів з боку ворога він просив про єдине: «Побачити свою сім’ю», адже думав, що то останні його дні життя…

Коли нападники припинили обстріли, Андрій разом зі своїм побратимом вийшли, щоб перевірити, чи все спокійно. І саме тоді впав снаряд, який забрав життя його товариша, а сам Андрій отримав важке поранення в ногу. Оскільки біля них не було ніякого транспорту, довелося на одній нозі добиратися до автівки, щоб довезла його до Артемівська. Там йому перев’язали ногу і надали допомогу. І вже аж у Харкові хлопець зміг отримати повноцінне лікування. У Харківському госпіталі Андрій лежав понад місяць.

Боєць3

Тамтешні жителі вірять у те, що бандерівці «їдять дітей»

Андрій Мотрук пригадує, як до нього та його побратимів неодноразово підходили жителі Донбасу, щоб спитати, чи це правда, що бандерівці ненавидять російськомовних та їдять їхніх дітей. На що хлопці жартома відповідали, що на заході України є ще три сонця. Втім, як запевняє Андрій, тоді їм було не до сміху, адже місцеві мешканці сприймали українських військових вороже. Не дивлячись на це, бійці все одно допомагали людям, які живуть у зоні конфлікту.

«Річ у тім, що в зоні військового конфлікту практично не працюють магазини, тож люди не мають змоги придбати продукти харчування. Звісно, нам шкода було їх. Тож коли волонтери, без допомоги яких ми б не мали у що переодягнутись та що їсти, привозили нам харчі, половину ми віддавали тамтешнім жителям. Це були переважно хліб і тушкованка. Тим не менш, мої побратими і я були раді, що ми можемо хоч чимось допомогти», – каже Андрій.

Зараз після повернення з буремного Сходу захисник Андрій проходить реабілітацію у рідних Карпатах…