Додому Авторські колонки Природа, яка будить у нас потребу любові

Природа, яка будить у нас потребу любові

0
Поділитися
Дмитро КАРП'ЯК Коломия

Іду через місточок у парку Трильовського, а жіночки в помаранчевих безрукавках порпаються в «вонючці» з назвою Радилівка, викидаючи на берег пластикові пляшки й інший непотріб. Порпаються то й порпаються, мені до того діла немає.

–          Дивись, який гоноровий, – чую за спиною, минувши місток. – Колись писав, ганьбив у газеті цих нехлюїв, а тепер іде й навіть у наш бік не подивиться.

Don Yapon

Боже мій, та «колись» – це добрих чверть століття тому! Я не те що жеківських жіночок з тих часів не пригадую в обличчя, а осіб, з якими, як на те пішло, контактував трохи частіше й охочіше. А вони, бач, запам’ятали кореспондента, нарікають, що зазнався, не переймаюся вже ні занедбаним парком, ні річечкою-»вонючкою»…

Добрих чверть століття тому я значився серед активних природоохоронців. Редактор єдиної за Союзу коломийської газети «Червоний прапор» практикував різноманітні тематичні сторінки, і мені випало вести щомісячну сторінку «Природа і люди». У місті діяло природоохоронне товариство, з яким мені довелося налагодити обопільно вигідні зв’язки. Моя вигода полягала в тому, що було де черпати матеріал для сторінки, вигода товариства – в можливості регулярно звітувати перед обласним начальством про активну газетну пропаганду, спрямовану на захист навколишнього середовища.

Як ми охороняли рідну природу? Влаштовували рейди на підприємства міста. Заводами і фабриками Коломия, можна сказати, кишіла, всі вони «гнали план», а до того, щоб подбати про належний вигляд території, руки не завжди доходили. Ось ми ходили й придивлялися: там огорожа поламана, там трава по пояс, там газони в бур’янах… Я це все брав на замітку й піддавав загальному осудові в газеті. Хоча рейдами тільки на підприємства ми не обмежувалися. Ходили й фіксували, хто з господарів такий хитромудрий, що може дозволити собі прокласти азбестову трубу до найближчого потічка й гнати по ній, гм-гм, продукти харчування. (Саме так, оскільки, як мудро зауважив один письменник, продукти – це продукти, а продукти харчування – це те, що виділяє людина, споживши харчі чи напившись води). Таких, окрім того, що критикували в газеті, ще й штрафували. Друге для злісних губителів природи було гіршою карою, ніж перше, бо окремі радянські люди готові були радше попрощатися з життям, ніж із кровною десяткою.

Таке враження, що минула відтоді ціла епоха. Аж ніяк не ставлячи за мету ідеалізувати 1980-ті, мушу визнати, що ми багато чого втратили. Ледь жевріє життя на популярній раніше дільниці зеленого будівництва (зелене господарство). Ще коли проживав на Староміській, біля дільниці, знаний природолюб Михайло Сметанюк, він намагався бити на сполох, бачачи занепад, турбував міськраду. Там покликалися на те, що дільниця приватизована якоюсь жіночкою з Турки, отож міському урядові не підпорядковується. Так і помер бідолашний Сметанюк, не можучи зрозуміти, що ж це за урядовці, що їм байдуже до гарного вигляду міста.

Мало цікавить природоохоронна тематика і місцеві ЗМІ. Ще якщо хтось із небайдужих людей зателефонує в газету чи на телебачення, кореспондент може приїхати й спробувати розібратися зі скаргою. Проте говорити про системний підхід до справи не доводиться. На невеселі роздуми налаштовує, наприклад, недавній випадок із кількома зрубаними деревами біля торговиці, знятий НТК. Тележурналістка пробувала там зрозуміти, хто ж усе-таки і чому зрубав дерева. Виходило так, що все зроблено законно, бо один пан потрясав у повітрі папірцем: ось мені, кричав, у самому обласному центрі дали дозвіл зрубати цих кілька дерев! То що вартує орган місцевого самоврядування, хотілося б знати, на території якого, щоб зрубати кілька осокорів, потрібно брати височайший дозвіл аж в обласному центрі?!

Незабаром, на щастя, Великдень,оголосять толоку, і Коломия трохи прикраситься, набере на якийсь час ошатнішого вигляду. Толока і Великдень – це слова, що прийшли до нас разом з незалежністю. Якби ще нам усвідомити, що стоїть за такими словами, як екологічно грамотний господарник…