Тисмениччанин Василь Петрунів представляв збірну України на Паралімпіаді в Ріо-де-Жанейро. Там він увійшов до 16 найсильніших у настільному тенісі серед свого класу візочників. Василь трохи втомився. Каже, дуже багато уваги до нього після Паралімпіади. Вже бачився з прем’єр-міністром, запрошували також у Київ на зустріч до президента. Про себе і спортивну кар’єру він розповів прикарпатцям, передає Репортер. Всюди поліція та військові Аби відібратися на Паралімпіаду-2012, яка відбувалася в Лондоні, Петруніву не вистачило кількох позицій у рейтингу. Однак на Ріо кваліфікувався. Мало того, ще й переписав історію. Він разом із харків’янином Олександром Єзиком виступив у командній першості. Чоловіки стали першою парою спортсменів-візочників в історії українського настільного тенісу, які взяли участь у Паралімпійських іграх. У Бразилію Василь прибув наприкінці серпня. Спершу з України летів до німецького Франкфурту, а звідти – у Ріо-де-Жанейро. Це вже не перший його візит до Південної Америки. Раніше, у 2009-му, їздив на турнір у столицю Бразилії – Бразиліа. Ріо, каже, трохи інше, більш контрастне. "Цікаве місто: бідні райони чергуються із багатими, – говорить він. – Вражала велика кількість військових. На кожному перехресті супроводжувала поліція, стежила за безпекою, переживали за нас". Мешкали спортсмени у олімпійському містечку, де було багато 16-поверхівок.  За словами Василя, організація – на дуже високому рівні. Завжди їздив автобус, що відвозив на тренування до спортзалу. А ще можна було їсти – скільки влізе. “Там була дуже велика їдальня, яка працювала 24 години на добу. Не обмежували нас ні в чому”, – сміється тенісист. В особистій першості Петрунів увійшов до 16-ки найсильніших. Пройшов груповий етап, проте в 1/8 фіналу поступився 4-й ракетці світу французу Мар’єну Флорану. У командних змаганнях теж медалі не виграв. З тенісу в плавання і назад Пригадує, як розпочинав свою спортивну кар’єру. Наприкінці 1990-х Мальтійська служба допомоги організувала у Львові рекреаційно-спортивні ігри – Василь зайняв там перше місце. Каже, був тоді на турнірі й учасник чемпіонату України з настільного тенісу. “Він мені порадив з’їздити на всеукраїнські змагання і випробувати свої сили, – говорить Василь Петрунів. –  У 1997-му я вперше був на чемпіонаті України, тоді змагання відбувалися в Миколаєві. Виборов там срібло”. Після турніру приїхав у Івано-Франківський обласний центр з фізичної культури і спорту інвалідів. Каже, там усі дуже тішилися. Захотів займатися настільним тенісом професійно, з тренером. Однак наставника з цього виду спорту тоді не було – запропонували плавання.  “Ну я й почав плавати, – сміється чоловік. – На першому ж чемпіонаті України покращив вітчизняний рекорд з плавання на спині на три секунди”. Але потім тренера знайшли, і Василь вернувся в настільний теніс. “В останній день усі напружені” На Паралімпіаді в Ріо збірна України посіла третю позицію в медальному заліку. «Синьо-жовті» вибороли 117 медалей: 41 золоту, 37 срібних і 39 бронзових. Василь Петрунів пригадує, як в останній день змагань вся збірна сиділа й вболівала проти американок, які вийшли у фінал з легкої атлетики. “Українці тоді йшли третіми у заліку, ми мали лише на одну золоту медаль більше, ніж США. Всі тримали кулачки, аби виграла австралійка або китаянка, – не приховує він. – Так і сталося, і ми все ж залишилися на третьому місці”.