ЧИТАЙ. ДИВИСЬ. СЛУХАЙ

logo

Операція "Вісла": спомини жертв у Коломиї

З особливим душевним піднесенням прикладали руки до сердець учасники пам’ятного заходу з приводу 70-их роковин сумнозвісної операції "Вісла", коли в оновленому залі музею історії Коломиї залунали звуки Державного гімну України. Автор музики до нашого гімну, як відомо, – Михайло Вербицький, уродженець Надсяння, що відійшло після Другої світової війни до Польщі, а вони, присутні в залі, також вихідці з тих місць. Примусово й брутально виселені зі своєї батьківщини тодішньою комуністичною владою. Офіційна дата операції "Віс­ла" – 28 квітня 1947 р. Проте, як наголосив кандидат історичних наук Юрій Плекан, українців з їхніх споконвічних земель, знаних як Холмщина чи Підляшшя, розпочали депортувати раніше. А всього впродовж суто цієї операції, яка тривала до жовтня 1947-ого, рідний край вимушені були покинути 150 тисяч української людності. Це був справжній геноцид найзахіднішої гілки нашого народу. Особливо якщо згадати, за словами організаторки заходу в музеї, очільниці товариства "Відродження" Лесі Белявської, що в Явожному (Сілезьке воєводство) спеціально для українців поляки тримали аж до 1949-ого концтабір, якого від Освенциму відрізняло хіба те, що не діяв крематорій. "Терор проти нас розпочався, – згадує 87-річна Марія Березовська, – коли німці відійшли, а прийшли радянські війська. Кілька наших родин, переживаючи за своє життя, попросилися ночувати в фільварку, де стояли радянські солдати. Поляки підпоїли солдатів і розстріляли сонних людей, всього було вбито 18 душ. Живими залишилися тільки дві двоюрідні сестри мого батька і маленька дитина однієї з них. Сестра Юзя впізнала вбивцю свого чоловіка Михайла, це був їхній сусід, дружба на їхньому з Михайлом весіллі. Цей же поляк убив за кілька днів і Михайлову маму. Польська поліція після масакри в фільварку бігала по всіх українських хатах і заарештовувала чоловіків. Довелося нам востаннє подивитися на свою домівку, на садочок з рівними рядками вуликів, на новозбудовану хату й заплакати від горя й невідомості перед далекою дорогою". Таких гірких розповідей у музейній залі вистачило б на добру книжку. Зрештою, ці спогади й занотувала у своїй книжці "Втрачений край" Леся Белявська, зробивши надзвичайно потрібну справу. Тому що нині, як справедливо наголошували промовці на заході в музеї, чуємо здебільшого про "Волинську різанину", за яку українським історикам ще належить взятись як слід, про те, як страждали в Україні національні меншини. А коли заходить мова про операцію "Вісла", то постраждалих українців називають нейтральним словом "переселенці". Тоді як це була справжня депортація народу, нищення унікальної культури. Щоб зай­вий раз переконатися в цьому, достатньо хоча б послухати щемливу лемківську пісню у виконанні Квітки Цісик "Ой верше мій, верше", що нею й закінчило свій поважний захід товариство "Відродження". Михайло ГЕРМАНЮК Читайте також: Воїни УПА разом з учасниками АТО відзначили у Коломиї День Героїв. ФОТОРЕПОРТАЖ