Додому Новини Політика Оксана Яцяк: “Побут виборців залежить не стільки від депутатів, скільки від самих...

Оксана Яцяк: “Побут виборців залежить не стільки від депутатів, скільки від самих виборців”

1
Поділитися

Депутат Коломийської міськради Оксана Яцяк (“Народний контроль”) наголошує в розмові з “Дзеркалом Коломиї” на важливості таких рис, як ініціатива й активність.

СТАВАЙ НЕ СКАРЖНИКОМ, А АКТИВІСТОМ

Don Yapon

–          Депутат ви, пані Оксано, молодий, це ваша перша каденція. Що такого мусило статися, що вирішили ближче зійтися з «Народним контролем», а тоді й балотуватися в міську раду?

–          До певної міри це було несподівано і для мене самої, і для багатьох моїх знайомих. Рік тому ми з кількома товаришками пішли в Народний дім на зустріч з кандидатом у депутати Дмитром Добродомовим. І там я висловила гостеві зі Львова все, що наболіло на душі: і що перед нашим будинком на Лисенка такий безлад, що важко й підійти до нього, і що дах тече, дорога до школи давно не пам’ятає ремонту…

–          Як відреагував на ваші скарги керівник «Народного контролю»?

–          Запропонував піти на вибори разом з ними. До такого повороту я не була готова, тому відповіла щось на кшталт того, що подумаю. Так би, напевно, й досі думала, якби не телефонний дзвінок керівника місцевого осередку «Народного контролю» Геннадія Романюка. «А чому б вам не спробувати себе в ролі політично активної людини? – спитав мій співрозмовник. – Приходьте, може спрацюємось». До того я вже мала певне уявлення про цю партію, подобалося те, що там менше говорять, а більше діють.

–          Тож ви вступили в ряди «Народного контролю»…

–          Ні, у мене немає партійного квитка. Та й навряд чи це настільки важливо, числитися в рядах якоїсь політичної структури. Набагато важливіше відчувати, що твої старання дають певні плоди, що навколо тебе хоч щось змінюється на краще. Хоча відчуття підтримки однодумців – річ немаловажна, заради і цієї підтримки я співпрацюю з народними контролерами, балотувалася в міську раду від партії.

–          І тепер до вашого будинку легше підійти?

–          Тепер уже легше. Але коштувало це немало моральних затрат. Спочатку я пробувала залучити до впорядкування прибудинкової території юних людей, які вступають у доросле життя. Здебільшого чула у відповідь: «А я тут не одна». Гаразд, найбільше треба, виходить так, мені. Писала в Житлоінфоцентр, до депутата від нашого округу, просила сприяння в місцевого телебачення, достукувалася до міського голови. І контейнери зі сміттям вдалося таки перенести з дитячого майданчика в інше місце. Потім надійшла черга дороги до школи, яку вимостили бруківкою. Потім взялися за вічно затоплений підвал…

–          Однак ви, депутат міської ради, взяли на себе відповідальність не тільки за свій будинок, але й за весь виборчий округ № 13. З чим в основному звертаються люди до депутата?

–          З найрізноманітнішими питаннями. Одна жінка, наприклад, скаржиться, що два роки вже оббиває пороги земельного відділу в надії отримати у власність ділянку під садівництво, проте справа не рушає з місця. Мусила я сідати за Земельний кодекс, вивчати, чи це звичайна бюрократична тяганина, чи вона не має права на цю ділянку. Інший чоловік прийшов зі скаргою на сусідку, яка переобладнала якраз над його помешканням горище, створивши йому цим певні незручності. Він звертався в міськвиконком, та належної реакції не було. Звертаюся до міського голови вже я, прошу розібратися…

ЧИМ РАЙ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ПЕКЛА

–          Дехто з ваших колег, знаю, нарікає на виборців: люди, мовляв, безініціативні, не домагаються своїх прав, а воліють не конфліктувати з жеком чи міськвиконкомом і сидять тихо. Ви теж такої думки?

–          Я переконана, що людина має бути активною в житті, має не боятися йти на конфлікт, якщо порушені її базові права. А ми здебільшого якось так виховані, що воліємо чекати на месію, нехай цим месією буде й місцевий депутат, аби лише не напружуватися самому. Але ніхто не зуміє так упорядкувати твій побут, як ти сам. На 90 відсотків усе залежить від людей, а не від депутата, від їхньої готовності привести до тями урядовців, які погано виконують свої безпосередні обов’язки. Хоча це вже ширша тема для розмови, тут потрібно торкатися й школи, вміння педагогів готувати молодь до реального життя. Бо часто стикаєшся з тим, що людина з середньою освітою навіть не вміє написати елементарну заяву в якусь інстанцію.

–          Якби наша школа вміла готувати молодь до реального життя, навряд чи люди масово виїжджали б на заробітки за кордон.

–          У цьому наша спільна вина. Виїжджає багато енергійних, а ті, що залишаються, мусять пристосовуватися до обставин. Зростає байдужість, апатія. Мало хто з нас реагує на виплюнуту жуйку на «сотці», на викинуті будь-де пляшки з-під пива, поламані лавки для сидіння, на недотримання правил вигулу собак… Мовчимо, аби лише не зачіпали нас особисто. Стоять недобудовані кооперативні будинки, в які вкладено чимало грошей, але ми ні пари з уст. Тим часом популярна притча про пекло і рай доступно пояснює нам, чим саме відрізняються ці дві субстанції. У пеклі, нагадаю, всім роздають разом зі стравою по довжелезній ложці, прив’язаній до руки. І страждальці мучаться з голоду, оскільки не можуть зачерпнути страви. У раю ж дають ті самі ложки. Але тут усі задоволені, бо здогадалися годувати один одного.

–          Пані Оксано, як майстер виробничого навчання індустріально-педагогічного технікуму, ви маєте можливість долучатися до справи виховання молоді. Здогадаються ваші вихованці подавати один одному ложку?

–                      Сподіваюся, що так. Ми намагаємося не лише навчати своїх вихованців суто професійних навиків, але й розвивати їхню творчу уяву, практикуємо з ними різні творчі звіти. Наголошуємо на користі від читання художньої літератури і на тому, що перегляд банальних телесеріалів не розвиває ні почуття, ні мислення людини. У технікумі навчаються здебільшого діти з сіл, серед них є й такі, що не бачили комп’ютера. Тому коли відчуваєш, що світогляд твоїх вихованців наприкінці навчання помітно змінився порівняно з тим, що був на першому курсі, на душі стає приємніше. Маю велику віру в людей, у молоде покоління. Завтрашній день настане, а от яким він буде, залежить від нас усіх.

ОСББ – СУЦІЛЬНИЙ РИЗИК

–          Цікаво знати, як ви особисто голосували на сесії, коли поставили питання про збільшення штату працівників міськвиконкому?

–          Звичайно ж, проти. Вважаю, що роздуті штати аж ніяк не сприятимуть поліпшенню міської господарки. Якось почула, що таким велетенським містом, як Нью-Йорк, керує всього 40 чиновників. А в нас профтехучилища ще й не передано на утримання міського бюджету, а відповідального за стан справ у цій мережі вже призначено.

–          Перед сесією ваша фракція збирається і вирішує, як голосувати за те чи інше питання?

–          Збираємося, обговорюємо, але голосує кожен з нас так, як вважає за потрібне. Ми, як депутати,складали присягу не друзям, родичам чи партіям, а давали слово працювати для громади міста. Нас зовсім небагато, троє людей: Геннадій Романюк, Петро Васкул і я.

–          За яким виборчим округом ви закріплені?

–          За 13-им. Виборче законодавство розроблене таким чином, що на одному окрузі можуть працювати кілька депутатів, а інший може залишитися без представництва в міській раді. Тому на 13-ому працюю я і Олександр Поясик.

–          Як оцінюєте хід створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків?

–          Взагалі-то процес створення ОСББ навряд чи продумано як слід. Якщо мова йде про нові будинки,то звичайно ж, що про них треба дбати спільно, бути справжніми господарями. Та якщо будинок старий, 50 років без капремонту, то це зовсім інша справа. Чи спроможні належно впорядкувати такі будинки пенсіонери зі своїми більш ніж скромними пенсіями? Тут держава якась непослідовна. Субсидії, щоб люди мали можливість оплатити компослуги, виділяє, а про те, як пенсіонерові чи бюджетникові справитися з дірявим дахом, затопленим підвалом, понищеним фасадом, не задумується. Хоча для цього тисячі й тисячі гривень потрібні.

–          У будинку, де ви мешкаєте, також не створили ще ОСББ?

–          Взятися за організацію об’єднання співвласників – це взяти на себе неабияку відповідальність. Старий житловий фонд у вкрай занедбаному стані. Роками кошти за компослуги використовували не за цільовим призначенням. Ось вам найпростіший приклад. Як у нас перевіряють справність димоходу? Запалив представник жеку сірник – ага, тяга є. І пішов собі. Те,що димохід напівзруйнований, нікого не цікавить. А в разі нещастя, викликаного тим, що тяги з якоїсь причини не стало, хто відповідатиме? Голова ОСББ. Тому люди й не мають бажання ризикувати. Було б справедливіше, якби держава взялася бодай половину ремонтних робіт виконати перед тим, як створити об’єднання. Та й механізм передачі будинку важко наразі зрозуміти.

–          Чи вважаєте ви, входячи до бюджетної комісії міськради, що місто ефективно використовує наявні кошти?

–          Коштів у бюджеті, звичайно, бракує і ще довго, напевно, бракуватиме. Але таке враження, що використовуємо навіть те, що можемо використати, дещо хаотично. У 21 столітті годилося б працювати за чітко виробленою програмою, щоб кожен мешканець міста знав: цього року буде зроблено те й те, наступного – те й те… І щоб міг проконтролювати хід виконання, знати достеменні причини невиконання, адже бюджет міста – це спільний гаманець громади, яка наповнює його, тож має повне право керувати своїми коштами і знати, на що йдуть витрати.

Дмитро КАРП’ЯК

1 коментар

  1. Сміття та поводження з твердими побутовими відходами – проблема багатьох населених пунктів. Вирішити питання можна тільки об’єднавши зусилля декількох громад. Як саме можна успішно реалізувати подібний проект за моделлю DESPRO можна дізнатися на їх сайті тут:
    http://despro.org.ua/detsentral%D1%96zovan%D1%96-poslugi/povodzhennya-z-pobutovimi-v-dkhodami/