Оглобельна вестернізація: про англомовні вивіски на вулицях Коломиї

Сингапур би плакав, Індія би реготала, Барбадос разом з Кенією зазирали б у карту світу – де розташована країна Україна і яка там офіційна мова спілкування. Невже, як у них, – колоніальна англійська?..

Гаразд, не беремо всю Україну, беремо Коломию. За всю її історію тут хазяйнували різні племена – угри, молдавани, австрійці, поляки, німці, москалі. Про юдеїв не говоримо, юдеї були завше пристосуванцями, і ні своїх прапорів на ратуші, ні народних месників на ринку не вішали. Але такого племені, як англосакси, у Коломиї не водилося ніколи за винятком кількох гірничих та колійових інженерів.

Чому ж тепер, на 27 році незалежності, наше місто так завзято американізується? Вже не кажу про форсоване засилля англійських слів у лексиці (хтось з лінгвістів нарахував їх до 10 тисяч, починаючи від 90-х років минулого століття). Чимало з них оправдані; прилипання до європейської цивілізації вносить нові поняття, яких в українській мові нема. Про це не йдеться. А йдеться тут про експансію англійських слів, часто спотворених, на вивісках крамниць, салонів та харчоблоків.

Безглуздя англійських словосполучень на вивісках іноді просто шокує. Металопластиковий щит на одній з вулиць у центрі міста повідомляє: “Шопінг поруч” – і стрілкою вказано куди йти. Українською це можна перекласти так: “Ходіння по магазинах поруч”. Як вам такий штубацький синтаксис? А сенс ловите? Я – ні. Бо там, куди стрілка вказує, і магазинів нема, крім одного. Щоправда, великого, якого прийнято називати супермаркетом.

У центрі міста фірмовий (пропонують казати “брендовий”) чоловічий одяг продається в магазинах під назвою “FASSION  MAN”. Якби власники мали дрібку словотворчої уяви, а не дрібку словотворчого смаку, то могли свою крамницю назвати б, наприклад, “СТИЛЬНИЙ  ЧОЛОВ’ЯГА”, як  приблизно можна перекласти українською у цьому сенсі. А кого закликає посмакувати прісним коржем вагончик під назвою “ЛАВАШ ХАУЗ”? Якщо кавказців, чиєю національною стравою є лаваш, то чому не написано азербайджанською чи грузинською “лаваш”, а англійською “хауз”? Вийшов би вінегрет, зате органічний.  Або таке. Навіщо смачне галицьке слівце “канапка” називати “фаст-фудом”, що має в українській вимові якесь дресирувально-хортяче звучання?

Днями на стометрівці помпезно відкрився ресторан під назвою “Chicken HUT” (українською “Куряча хатинка”). Ну, розуміємо, – бренд, світова мережа, жодної букви у словосполученні міняти не можна. Нехай. А хто ж вам заборонив нижче подати переклад українською? Не доберете клієнтури? Чи стидно, бо, чого доброго, вас сприймуть за маргінала, такого собі нацгопника?

Ну, нехай уже, бренд – то бренд, не туліть “загумінкову” українську до “планетарної” англійської. Мухи окремо, фарш – окремо. А ось до якої світової мережі належить магазин канцтоварів під назвою “GLOBUS”? Щось про таку не чути…

Якщо з таким азартом вестернізуватися, то в перспективі українська мова на вивісках крамниць і забігайлівок стане мовою нацгопників, маргіналів.

Хто пам’ятає, за совдепії всі назви магазинів на Прикарпатті були українськими, хоч і лубково-етнографічними. Звісно, ніхто не закликає сьогодні називати харчевні одноманітними й обридливими “черемшинами”, “світанками”, “смерічками”, “гуцулочками”, “струмочками”, “горянками” й іже з ними. Українська мова незмірно колоритніша. Тож пошукайте щось незамацане!

Імена адвокатів на їхніх конторах нерідко написані англійською й воно часом кумедно резонує. (Якийсь там, образно кажучи, “BUBLYK”, це вам не “WILIAM CHOSER”).

Хочете догодити іноземним туристам? Але вони ваш фаст-фуд однаково впізнають за запахом і за собацюрами, які там нишпорять. А стильний костюм куплять собі у Сингапурі чи в Бангладеші. Може навіть дешевше вийде. За автентикою ж поїдуть кудись у Папуа Нову Гвінею або Танзанію. Бо вже й гуцульську забаву у нас не побачиш, а побачиш  “GUTSUL PARTY”.

АВТОР: Андрій МАЛАЩУК