Додому Новини Суспільство Назар Тодорів: Кожна маленька допомога – це велика справа

Назар Тодорів: Кожна маленька допомога – це велика справа

0
Поділитися

У серпні минулого року 23-річному коломиянину Андрію Конику лікарі поставили страшний діагноз – рак крові. Лікування хвороби здійснюється лише за кордоном і вимагало значних коштів , яких багатодітна сім’я хлопця не мала. Тоді почали діяти його приятелі. Кращий друг Коника Назар Тодорів титанічними зусиллями боровся за життя хлопця. Об’єднавши товаришів, вони створили фонд, який працював 24/7. На превеликий жаль, врятувати життя хлопця не вдалося…

Заради Андрія, який хотів би, щоб команда “Konyk help” продовжувала свою діяльність Назар Тодорів не полишив цю благу справу і став директором тепер уже офіційної благодійної організації. Майже рік він допомагає онкохворим людям. Без будь-якого досвіду у цій діяльності, за рік йому вдалося створити сильний фонд імені друга.

Хлопець з деталями описує процедуру трансплантації кісткового мозку – так, наче на власні очі бачив, або й робив власноруч.

Назар розповів про роботу благодійного фонду “Konyk help”, про життя, за які вони спільно з хворими борються та чого вдалося їм, порівняно молодій команді, досягти за такий короткий термін.

–  Назаре, що змусило тебе залишити свою звичну роботу та створити благодійний фонд?

Причиною стала хвороба мого кращого друга Андрія. Торік лікарі поставили йому страшний діагноз – рак крові. Ні держава, ні лікарі не допомагають таким людям. Лікування цієї хвороби коштувало близько 200 000 $. Перший тиждень і я, і  всі наші друзі були розгублені. Просто не знали, як діяти, що робити. Та ми взяли себе в руки і цілеспрямовано почали працювати. Організовували благодійні акції, концерти та втілювали у життя якомога більше проектів. Здавалося, що усе йде добре. Андрій почав одужувати, казав, що почувається чудово. Ми на власні очі бачила, що він став більш життєрадісним. Натомість, після чергового курсу хіміотерапії в Андрія стався рецидив хвороби.

Після цього у нашій діяльності настав переломний момент. Перед нами постало питання: чи продовжувати працювати? Ми організували збори, де усі одноголосно проголосували, за те, що наш фонд “Konyk help” має продовжувати допомагати. Головне – ми знаємо, цього б хотів сам Андрій.

– Скільки людей докладає свої сили задля діяльності фонду?

На загальноукраїнському рівні кількість осіб складає близько 50-60. Зокрема, у Коломиї – 35 молодих людей, які викладаються на повну під час проведення різних заходів, акцій. Також є сформована основна команда. Це люди, з якими усе і починалося. Вони працюють щодня і виконують основну діяльність: створюють нові проекти, організовують благодійні концерти, виставки, тощо.

Сьогодні ми працюємо у Коломиї та Івано-Франківську. Втім, ми плануємо виходити на всеукраїнські горизонти. Якщо нас підтиримають люди, побачать нашу роботу і бажання простягнути руку допомоги, тим хто її потребує, власне, тоді фонд і буде функціонувати у кожному регіоні України.

– Із чиїх коштів в основному формується фонд?

Не так давно наша команда “Konyk help” мала зустріч з народним депутатом Олександром Шевченком. Я б сказав, та бесіда була надзвичайно мотивуюча, він спонукав нас не зупинятися на досягнутому і зобов’язується завжди допомагати.

Зокрема, після виставки-продажу фоторобіт Андрія Коника, що відбувалася у Львові, я зустрівся з мером міста Андрієм Садовим. Ми розповіли, чим займається наша організація, що ми вже зробили та що плануємо. Садовий одразу ж дав слово: частину своєї заробітньої плати надіслати на рахунок фонду.

Також спілкувалися з консулом Угорщини Василем Вишиванюком. Він пообіцяв, що його фонд та наша благодійна організація “Konyk help” надалі будемо співпрацювати.

Тим не менш, не обходиться і без допомоги звичайних громадян, які активно надсилають кошти.

–У яких напрямках зараз найактивніше працює фонд?

Зараз ми допомагаємо онкохворим. Зокрема, активно збираємо гроші на пересадку кісткового мозку для Юлії Дмитренок. Вона була сусідкою Андрія по палаті. Ми підтримували її тоді і тепер.

Також основна мета, яку ми зараз поставили перед собою – в Україні потрібно дозволити пересадку кісткового мозку. Це питання уже припало пилом. Більше 5 років депутати Верховної Ради не можуть підтримати та проголосувати за відповідний законопроект. 12 липня ми уже мітингували під стінами Кабінету Міністрів і не зупинимося на цьому, якщо не будуть прийняті певні рішення. Ми добилися того, що Комітет Верховної Ради з питань охорони здоров’я проголосував за те, що потрібно виділити додатково 420 млн грн на лікування онкохворих за кордоном.

Крім того, ми розуміли, що не можемо стояти осторонь, і вирішили взятися за сферу, в якій можемо бути максимально корисними, — допомагати військовим. Команда «Konyk help» та капелан Василь Довганюк спільними зусиллями відправили відповідно укомплектований автомобіль у зону АТО. Туди ж повезли необхідні медикаменти, засоби від укусів комарів, воду.

Наші волонтери активно допомагають будинку пристарілих. Окрім усього матеріально необхідного, ми даємо цим людям, те чого вони найбільше хочуть і потребують, – спілкування, можливість бути почутими. Їм не важливо, чи ти прийшов до них з ласощами, важливіше – жива розмова і увага, якої так бракує.

–Зараз з’явилося чимало шахраїв. Як знати, що кошти збирають справді комусь на допомогу?

Цю інформацію перевірити дуже легко. Кожна офіційна організація має відповідні документи. Також у більшості благодійних фондів мають бути кабінети прийому людей, куди можна звернутися. До речі, зараз ми над цим і працюємо. Шукаємо приміщення для команди та подальшої роботи з людьми, які потребуватимуть нашої допомоги. У нас все прозоро: є статут, над яким ми досить довго працювали, усі потрібні документи наш фонд також має.

Чимало зараз є сімей, які лише прикриваються хворобами, а витрачають гроші на власні потреби. Це факт… Треба це розуміти і завжди перевіряти історію. У нас були випадки, коли люди зверталися до нас за допомогою, на щастя, це кожного разу були чесні люди. Ми впевнені в них, неодноразово бачили їхні проблеми на власні очі та знаємо куди витрачають виділені кошти.

–Як ви повідомляєте людям, що потрібна допомога?

–Настав той період у світовому масштабі, коли інформування людей здійснюється через інтернет та соціальні мережі, зокрема Facebook. Донести людям якусь інформацію тепер легше.

Коли організація тільки починала свою роботу, ми вирішили, що не будемо хвалитися своїми досягненнями, не будемо писати та поширювати пости про виконану роботу. Та з часом зрозуміли, що зараз це просто необхідно. Особливо після того, як волонтери відвідали будинок пристарілих. Ми написали на власній сторінці, що ті люди потребують спілкування. Це був так званий меседж. Люди не знаю, що у нашому місті є два будинки пристарілих, не знають, що людям там не вистачає щирої бесіди. Тому ми і прийняли таке рішення. Також з метою звітування, ми показуємо людям виконану роботу. Власне, лише тоді нам почнуть довіряти, підтримувати, чи навіть самостійно допомагати.

На даний час ми маємо також канал на YouTube. Він часто наповнюється. Це не просто відео, а соціальні ролики, також відеозвернення. Ми співпрацюємо з відомими людьми, які завжди відкриті для допомоги: гурти “Океан Ельзи”, “Один в каное”, “Скрябін”, “Антитіла”, “Фіолет”, “Патроничі”, “Брати Гадюкіни”, “Ot vinta”, акторкою Ірмою Вітовською… І це далеко не повний список. Також у нас є в планах створити соціальний ролик, у якому детально продемонструємо, як відбувається трансплантація кісткового мозку, про те, що донор буквально через кілька хвилин зможе жити звичним життям, якою насправді легкою є ця процедура.

–Чи потрібні фонду волонтери?

– Волонтери потрібні завжди. На літо плануємо багато проектів. Ми плануємо відвідувати фестивалі, які відбуватимуться впродовж літа по цілій Україні, будемо ставити там благодійні палатки, проводити популяризацію здачі крові і надавати інформацію про трансплантації кісткового мозку. Тому волонтери завжди потрібні.

Крім того, нашій команді не вистачає людей з навичками графічного дизайну, зараз цим займається Ярослав Коник, брат Андрія. Оскільки ми активно оновлюємо наші інтернет-сторінки, завжди потрібен хтось, хто буде вміло урізноманітнювати пости. Раді будемо прийняти до нашої команди вмілих і охочих.

Наостанок хочу сказати, що благодійна організація – нелегка справа, яка обирає людей і змінює їх. Не будьте байдужі та пам’ятайте, що кожна ваша маленька допомога – це велика справа. Не відвертайся від тих, хто просить вашої допомоги.

Уляна ВЕРСТЮК